Влайков Тодор Генчов

ВЛА́ЙКОВ Тодор Генчов (Влайков Тодор Генчов, псевд.: Веселин, Здравко; 13. 02. 1865, м. Пірдоп, нині Болгарія — 28. 04. 1943, Софія) — болгарський письменник, громадський і політичний діяч. Дійсний член Болгар. АН (1900). Навч. у Моск. університеті (1885–88). Працював учителем, інспектором у Пірдопі, друкував читанки для дітей, оповідання та публіцист. твори. Засн. Радикал. партії; депутат нар. зборів (1901, 1919–20). Ред. г. «Съзнание» (1898–1934), ж. «Демократичен преглед» (1902–28). Засн. Болгар. вчител. спілки (1898), голова СП Болгарії. Від 1931 займався виключно літ. діяльністю. У творах В. відображено руйнування патріарх. побуту, важке життя селян та просвітн. діяльність інтелігенції: повісті «Дядовата Славчова унука» (1890), «Леля Гена» (1890), оповіданнях «Чичо Стайко» (1890), «Ратай» (1892), «Кметове» (1897) та ін. В автобіогр. оповіданні публіцист. характеру «Завои. Из жизнения път на един писател и общественик» (1935) писав про правдиве відображення нар. життя у творах Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка і про їх значний вплив на його творчість. Продовжуючи традиції «Катерини» Т. Шевченка, написав поему, про що згадував у своїх мемуарах «Преживяното: В 3 т.» (т. 3, София, 1942).

Завантажити статтю