Біографістика

Визначення і загальна характеристика

БІОГРАФІ́СТИКА — тип гуманітарного зна­н­ня, який спирається на традицію по­да­н­ня в текс­ті жит­тєвого шляху людини в конкретний історичний період. Жит­тєписи, що фіксують в істор. і культур. памʼяті народу діяльність видат. особистостей, існують в усіх культурах і закріплені не лише в письм., але й усній нар. традиції. Натомість Б. (яку сьогодні ро­зуміють як рекон­струкцію індивід, життя) має виразно європ. корі­н­ня, по­єд­нуючи в собі ключові для європ. культури чин­ники — раціоналізм та індивідуалізм, поза якими Б. втрачає сенс. Традицію біогр. оповіді започатковують «βία παράλληλα» («Порівняльні жит­тєписи») Плутарха, далі її продовжує жанр агіо­графії та житій. літ-ри періоду серед. віків, що по­ступово починає обро­стати числен. докум. матеріалами й різноманіт. свідче­н­нями очевидців про реал. жит­тєвий шлях обʼєкта біо­графії. Жанр біо­графії роз­вивається в напрямку ро­зумі­н­ня особистості як феномена-діяча в заг. палітрі су­спільно-політ.-культур. процесів, у всій складності та взаємо­впливах, що їх за­знає особистість у своїх взаємо­стосунках із су­спільством, з одного боку, з іншого — у впливі успішних прикладів самореалізацій на вибір жит­тєвих стратегій субʼєктів-на­ступників, які за цією моде­л­лю реалізують свої індивід. прагне­н­ня. Так, біо­графії ві­домих людей опосередковано впливають на реал. історію й непрямо сприяють збільшен­ню ваги індивіда в су­спільстві.

Б. як складова гуманітар. зна­н­ня починає звільнятися від диктату Церкви на межі 15–16 ст. Як приклади моралізатор. характеру елементи біо­графій різних людей активно залучалися до великих істор. творів, зокрема «Britannia» («Британія», 1586) В. Кемдена; «History of the worthies of England» («Історія найдо­стойніших Англії», 1662; обидві — Лондон) І Фул­лера. В епоху Ренесансу остаточно від­роджується антична біогр. традиція, доповнена від­чут. елементами моралізаторства.

За доби позитивізму, коли надмірне моралізаторство стає не­прийнятним, у європ. гуманітаристиці зʼявляється новий тип біогр. дослідж. — «нова біо­графія». Її виникне­н­ня повʼязане з іменем Дж. Босвел­ла («Life of Samuel Johnson» — «Життя Ceмюеля Джонсона», 1791), який пере­орієнтував біо­графію на здобу­т­тя позитив. (конкретно-фактол.) зна­н­ня. До жанру біо­графії Дж. Босвелл першим висунув вимоги «скурпульозної точності» (реалістичності) та високого худож. рівня роз­повіді, почав використовувати «ретро­спективну рекон­струкцію», звільнив жанр від надзав­да­н­ня бути панегіриком. Праця Дж. Стенфілда «Досвід ви­вче­н­ня та конструюва­н­ня біо­графії» (1813) стала першою спеціаліз. роботою, цілком присвяч. методол. про­блемам Б. В основі дослідж. - детермінізм як ідеал наук. зна­н­ня того часу. Перед­умова становле­н­ня дискурсу - ви­знач. вплив середовища й реал. жит­тєвих ситуацій на становле­н­ня та реалізацію особистості. Згідно з теорією Дж. Стенфілда гол. зав­да­н­ня біо­графа полягає у «від­стежуван­ні тих взаємозумовленостей», які повʼязували в одне ціле окремі випадки й ситуації з життя обʼєкта: «наука причини й наслідку». Цей метод був особливо кон­структивним за умов провід. для 19 ст. ідеї — культу «ви­значної особистості», яка творить історію. Серед найцікавіших рос. творів біогр. жанру — спогади княгині Н. Довгорукої, мемуари Г. Державіна, А. Болотова, М. Данилова. Панораму життя в провінції та столиці Рос. імперії по­дано в кн. «Рос­сийский Жилблаз, или Похождения Гаврилы Симоновича Чистякова» (Москва, 1938, ч. 1–6) В. Наріжного.

Власне укр. традиція пред­ставлена такими зразками Б.: пере­кладна «Мука Христова» з жит­тєписом Понтія Пілата, пере­кладні агіо­графії; автор «Історії русів» значне місце у своїй праці від­водить біо­графіям Б. Хмельницького та І. Мазепи; біогр. елементи наявні в героїч. піснях і легендах; доречно згадати подорож В. Григоровича-Барського по святих землях (автобіо­графія). Доба романтизму сприяє роз­виткові автобіо­графії — «Дневник» // «Основа», 1861, № 5–12; 1862, № 1–8; [X.], 1925 Т. Шевченка та «Автобио­графия» («Костомаров Н. И. Литературное наследие», С.-Петербургь; 1890; окреме вид. — Москва, 1922) М. Костомарова є цін­ними свідче­н­нями про внутр. життя та самоусві­домле­н­ня укр. еліти серед. 19 ст. Цілком від­повід­ає біогр. канонам «Рус­ская исторія въ жизнеописаніяхь ея главнѣйшихь дѣятелей» (в 2-хъ т., вып. 1–6, С.-Петербургь 1874–79; вып. 7, С.-Петербургь 1888; нім. мовою — Ляйпциґ, 1889; українською мовою — Л., 1918) М. Костомарова.

Від 1-ї пол. 19 ст. формується біогр.-психол. школа в літературо­знавстві, засн. Ш. Сент-Бевом. Осн. складовими, які впливають на людину, він вважав вихова­н­ня та освіту, вплив початкового літ. оточе­н­ня в період становле­н­ня та змужні­н­ня, вплив близьких родичів; важл. місце в біо­графіях посідає процес становле­н­ня літ. таланту в зрілий період; досліджують стадії занепаду таланту, ви­вчають не лише публічні, а й приватні та інтимні реалії життя і побуту, думки та судже­н­ня про письмен­ника, його ворогів і недоброзичливців. Тривалий час цей метод вважався «ненауковим», хоча його вплив на роз­виток Б. значний. Осн. послідовники Ш.Сент-Бева — І. Тен та Ґ. Брандес. Вони вдосконалювали цей метод згідно з ідеями та зацікавле­н­нями кін. 19 ст. (І. Тен говорить про важливість впливу середовища та моменту на людину, Ґ. Брандес — про впливи сусп. рухів).

На поч. 20 ст., коли Україна стає місцем зі­ткнень нац. та соц. ідей, у творах укр. авторів ви­значал. стають не так наукові, як ідеол. мотиви, диктат яких від­чутний у трактуван­ні тих чи ін. істор. по­статей І. Франком, М. Драгомановим, Д. Донцовим, С. Єфремовим, М. Грушевським та ін. Натомість у Європі й США роз­чарува­н­ня 1-ї світової війни по­глиблюють кризу позитивізму й призводять до надмір. зацікавле­н­ня особистісним досві­дом людини, чому сприяли й від­кри­т­тя 3. Фройда. Книга Л. Стрейчі «Eminent Victorians» («Славетні вікторіанці», 1918) стала провісником «сучасного етапу методологічної рефлексії в біо­графічній традиції». У популяр. формі це виразилося у романах-біо­графіях А. Моруа, в Україні щось подібне зу­стрічаємо у В. Петрова («Аліна й Костомаров», [X.], 1929; «Романи Куліша», X., 1930; обидва пере­вид.– К., 1994). У контекс­ті пере­орієнтації гуманітар. пі­зна­н­ня в 20 ст. на ви­значе­н­ня ролі й місця людини в системі культури Б. від­мовляється від поперед. статич. схематизму й динамізує біогр. порт­рет описуваного субʼєкта. Одним із осн. зав­дань біо­графа стає актуалізація потенційно закладеної «субʼєктивності» та від­творе­н­ня якомога повнішого образу людини, яка є обʼєктом у біо­графії.

Сучасна Б., новий імпульс у роз­витку якої дали істор. дослідж. школи «Ан­налів», в Україні роз­вивається повільно. Знач. мірою це зумовлено традицією, за якої кожну по­стать перед­усім слід оцінювати в ідеол. контекс­ті. Певною мірою вільними від цього тиску можна вважати праці Л. Махновця «Григорій Сковорода: Біо­графія» (К., 1972); С. Павличко «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського» (К., 2000); книги П. Зайцева, Г. Грабовича та О. Забужко про Т. Шевченка, котрі є не стільки біо­графіями, скільки літ.-крит. дослідж., в яких біо­графія посідає важливе місце.

Під­видом Б. й допоміж. методом літературо­знавства в укр. та рад. традиції вважається біогр. метод, який біо­графію та особистість письмен­ника роз­глядає як чин­ники, що впливають на його творчість. Одні вважають біогр. метод універсальним, інші — допоміжним. У рад. літературо­знав. традиції по­гляди на природу біогр. методу зумовлювали різне його трактува­н­ня: у Ю. Лотмана це «роман-рекон­струкція»; Б. Мейлах і О. Демченко вважали біо­графію різновидом літературо­знав. дослідж.; М. Чудакова особл. типом наук. праці, що концентрує увагу на реал. біогр. подіях і майже по­збавлена елементів літературо­знав. аналізу та худож. творчості.

Літ.: R. D. Altick. Lives and Letters. A History of Literary Biography in England and America. New York, 1966; A. Shelston. Biography. The Critical Idiom. London, 1977; R. Gittings. The Nature of Biography. London, 1979; Кол­лингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобио­графия / Пер. с англ. Москва, 1980; Лотман Ю. М. Литературная био­графия в историко- культурном контекс­те // Ученые зал. Тартус. університета: Тр. по рус. и славян. филологии. 1986. Вып. 683; Валевский А. Л. Основания био­графики. К., 1993; Лосиевский И. Я. На­учная био­графия писателя: Про­блемы интер­претации и типологии. X., 1998.

Д. В. Стус

Завантажити статтю