Корекційна педагогіка

КОРЕКЦІ́ЙНА ПЕДАГО́ГІКА  — галузь педагогіки, яка досліджує про­блеми освіти, на­вча­н­ня і вихова­н­ня осіб (пере­важно дитячого віку) з вадами психофізичного роз­витку. У прийнятій в Україні номенклатурі пед. наук К. п. виділено в самост. спеціальність, яка обʼ­єд­нує низ­­ку дисциплін, що ви­вчають специфіку пед. діяльності при знач. поруше­н­нях у дітей слуху (сурдопедагогіка), зору (тифлопеда­­гогіка), мовле­н­ня (логопедія), опорно-рухової системи (ортопедагогіка), інтелектуал. роз­вит­­ку (олігофренопедагогіка), емоц.-вольової сфери і біо­псих. механізмів соц. поведінки (цей напрям разом із олігофренопедагогікою називають психокорекц. педагогікою). Роз­глядаючи в ши­­рокому пед. ро­зумін­ні вихова­н­ня як упр. роз­витком і соціалізацією людини при поруше­н­нях цих процесів, зумовлених взаємодією біо­соц. чин­ників, їхньою дивергенцією, К. п. об­ґрунтовує необхідність створе­н­ня спец. пед. умов для подола­н­ня недоліків процесу реабілітації, становле­н­ня людської особистості. Такі умови набувають корекц. значе­н­ня, їхнє роз­робле­н­ня є осн. зав­да­н­ням К. п. і окремих її спеціаліз. галузей. Це стосуєть­­ся ви­значе­н­ня специфіки змісту освіти для різних категорій дітей з урахува­н­ням особливостей їхнього психофіз. роз­витку (напр., взаємодія вербал. методів і дактил.-жест. мови у навч. глухих дітей; навч. сліпих за допомогою шрифту Л. Брайля та ін.), зʼясува­н­ня пед. чин­ників, які най­ефективніше впливають на роз­виток дитини, активізують формува­н­ня компенсатор. ново­утворень, сприяючи вихован­ню особистості, здатної до максимально можливого прояву адаптив. здібностей у су­спільстві. У більшості випадків поруше­н­ня роз­витку дитини, при яких необхідні втруча­н­ня К. п., зумовлені біо­­логічно, а соц. чин­ники можуть ві­ді­гравати як позитивну, так і негативну роль. Тому для К. п. важливо встановити первин­ні і вторин­ні ознаки порушеного роз­витку, його при­­чини і від­повід­но будувати стра­­тегію й тактику пед. допомоги у по­єд­нан­ні (при потребі) із засобами мед. і психол. втруча­н­ня. Компетенція К. п. поширюється на заг.-осв. спец. школи для дітей, які потребують корекції фіз. та (або) псих. роз­витку, спец. до­шкіл. заклади для них, школи і до­шкіл. установи, де виховують дітей з поруше­н­нями психофіз. роз­витку в умовах інтегров. та інклюзив. навч. разом із дітьми без таких порушень, реабілітац. центри для дітей-інвалідів, сімейне вихова­н­ня.

У різних наук. школах, країнах у певні істор. періоди К. п. мала різні назви — реабілітац., лікув. педагогіка та ін. Іноді її обме­жу­ють лише роботою з дітьми, які мають поруше­н­ня розум. роз­витку або соц. поведінки, хоча корекц. допомоги потребують діти й з ін. вадами, напр., сенсор. сфери, моторики, мовле­н­ня. Будь-які поруше­н­ня роз­витку зумовлюють своєрідність фіз. і розум. праце­­здат­ності, форм псих. від­ображе­н­ня, спілкува­н­ня, формува­н­ня компенсатор. ново­утворень, становле­н­ня самосві­домості. Необхідно також враховувати, що досить часто поруше­н­ня роз­витку бувають комбінованими, напр., при дитячому церебральному паралічі вади опорно-рухового апарату і моторики можуть су­проводжу­­ватися мовлен­нєвими та ін. патологіями, які потребують корекції пед. засобами. Необґрун­­тованою є позиція вчених, які сферою К. п. вважають лише навч. і вихова­н­ня дітей з поруше­н­нями роз­витку в умовах ма­­сових освіт. закладів, а роботу з ними в спец. шкіл. і до­шкіл. установах зараховують до компетенції спеціальної педагогіки. Незалежно від того, у яких умовах здійснюється пед. робота з дітьми, якщо їхні навч., вихован­­ня, роз­виток, соціалізація потребують спец. корекц. спрямованості, її забезпечує К. п. Отже, терміни «К. п.» і «спец. педагогіка» логічно вживати як тотожні. За необхідності їх роз­ділити, пита­н­ня освіти дітей з вадами роз­витку у спец. установах можна вважати компетенцією спец. педагогіки, а на по­значе­н­ня цих питань у по­єд­нан­ні з аспектами пед. діяльнос­­ті з від­повід. категоріями дітей у позаосвіт. установах, а також у масових школах доцільно використовувати ширше поня­т­тя — «К. п.». Оскільки роз­виток і соціалізація людини від­буваються протягом усього життя, і поруше­н­ня цих процесів спо­стерігаються у різні вікові періоди, К. п. ви­вчає пита­н­ня освіт.-корекц. роботи з дорослими, котрі мають вади роз­витку, пед. су­проводу процесу після­шкіл. соц. адаптації осіб, які потребують корекц. допомоги. Напр., сурдопедагогіка, крім роботи з дітьми до­шкіл. та шкіл. віку, ви­вчає пед. аспекти роботи з дорослими глухими (зокрема на­да­н­ня їм вищої освіти, здійсне­н­ня пере­кваліфікації тощо), тифлопедагогіка — особливості навч. нових професій осіб, які втратили зір у дорослому віці, формува­н­ня у них навичок простор. орієнтації і письма за Л. Брайлем, а також нових особистіс. рис, необхід. для соц.-психол. реабілітації. Потребують корекц.-пед. патронажу й особи дорослого віку з вираженими інтелектуал. дефектами. У випадку пед. діяльності з дорослими, які потребують корекції психофіз. роз­витку, логічно замість терміна «К. п.» використовувати поня­т­тя «корекц. андрагогіка».

Наук. основи різних галузей К. п. закладені у 16–18 ст. у працях філософів, лікарів, педагогів, реліг. діячів (Дж. Кар­дано, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Й. Пе­сталоц­ці та ін.). У 19 — на поч. 20 ст. у різних країнах, зокрема і в Росії, зародилися нац. системи спец. освіти дітей з вадами розум. та фіз. роз­витку, почали накопичувати досвід пси­­хол.-пед. роботи з ними (Л. Брай­­ль, М. Монтес­сорі, в Україні — психіатри П. Ковалевський, А. Во­­лодимирський, І. Сікорський та ін.). 1918–90 в Україні створ. роз­галужену диференці­йовану мережу спец. освіт. закладів для різних категорій дітей з вадами роз­витку (глухих, із вадами слуху, сліпих, із вадами зо­­ру, ро­зумово від­сталих, із затримкою псих. роз­витку, поруше­н­нями мовле­н­ня, функціонува­н­ня опорно-рухового апарату, послабленим соматич. та психо­­неврол. здоровʼям). Серед учених, які у цей період зробили знач. внесок в об­ґрунтува­н­ня наук. засад теорії К. п. та практики спец. освіти, — І. Соколянський, М. Ярмаченко, А. Ґольдберґ (сурдопедагогіка), О. Щер­­бина, Б. Сермеєв (тифлопедагогіка), Є. Соботович (логопедія), І. Єременко (психокорекц. педагогіка, олігофренопедагогіка) та ін. Світ. ви­зна­н­ня здобув досвід І. Соколянського в галузі тифлосурдопедагогіки, зокрема вихова­н­ня сліпоглухої дівчини О. Скороходової, яка згодом стала ві­домою письмен­ницею та психологом. Нині пита­н­ня К. п. ви­вчають на дефектол. каф. пед. університетів (В. Бондар, С. Конопляста, В. Синьов, М. Ше­­ремет, Л. Фомичова, Є. Синьова, Д. Шульженко, С. Миронова, О. Гаврилов, І. Дмитрієва, В. Липа та ін.), а також у наук. установах НАПНУ: Ін­ститутах спец. педагогіки (В. Засенко, А. Колупаєва, В. Тарасун), психології (С. Максименко), про­блем ви­­хова­н­ня (І. Бех; усі — Київ). Актуал. напрямами сучас. укр. К. п. є рання діагностика та корекція порушень роз­витку дитини, роз­­­робле­н­ня новіт. технологій навч., вихова­н­ня та корекції порушених процесів роз­витку й соціалізації особистості, зокрема при склад. комплекс. дефектах, залуче­н­ня дітей з обмеженими можливостями здоровʼя, особ­­ливо зі знач. вадами пі­знав. діяльності, які унеможливлюють повноцін­не оволоді­н­ня змістом цензової освіти від­повід­но до держ. стандартів, у процес інклюзив. освіти, оптимізація ком­­плекс. мед.-психол.-пед. та соц. допомоги інвалідам тощо.

Завантажити статтю