КОВАЛЕ́ВСЬКИЙ Павло Іванович (1849, містечко Петропа­вловськ Павлогр. пов. Катериносл. губ., нині смт Петропавлівка Дні­проп. обл., за ін. даними — Харків — 1923, Петро­град, нині С.-Петербург) — лікар-психіатр. Доктор медицини (1877). Закін. Катериносл. духовну семінарію, Харків. університет (1874), де був залиш. для під­готовки доктор. дис., від 1877 працював доцент кафедри спец. патології і терапії, 1884 створив при Університеті першу в Україні самост. каф. психіатрії, а також психол. лаб., від 1889 — декан мед. ф-ту. 1892–97 — ректор Варшав. університету; 1903–06 — завідувач кафедри психіатрії Казан. університету (Росія). Згодом пере­їхав до С.-Петербурга, викладав судову психіатрію в Університеті, на поч. 1920-х рр. працював у психіатр. від­діл. Микол. військ. шпиталю. Брав участь у діяльності громад. організацій, зокрема Комітету Червоного хреста, Ін­ституту братів милосердя. 1883 — засн. і до 1896 — ред. ж. «Архив психиатрии, неврологии и судебной психопатологии»; видавав «Журнал медицины и гигиены», «Рус­ский медицинский вестник», «Вестник идиотии и эпилепсии», «Вестник душевных болезней». Об­ґрунтував концепцію про роль кровообігу в обміні речовин у ЦНС, вважаючи, що причиною всіх душев. хвороб є поруше­н­ня живле­н­ня нерв. елементів. Ви­вчав сифілітичні ураже­н­ня нерв. системи, про­блеми судової психіатрії, невропатології дит. віку. Роз­робив класифікацію псих. хвороб. Автор праць з історії «Народы Кавказа», «Завоевание Кавказа Рос­сией», «История Малорос­сии», «История Рос­сии с национальной точки зрения». За­стосовував істор. аналіз у практ. психіатрії. У 2-том. «Психологических эскизах из истории» (пере­вид. — К., 1994; Москва, 1995) на прикладах з життя Івана Грозного, Петра ІІІ, Жанни дʼАрк, Павла І, Наполеона та ін. К. показав динаміку різних псих. станів, роль середовища і спадковості у генезисі хвороб.