Кореневич Леонід Гнатович

КОРЕНЕ́ВИЧ Леонід Гнатович (12. 06. 1935, с. Омелянів Козелец. р-ну Черніг. обл. – 04. 11. 2004, Київ) – письменник, літературний критик, публіцист. Член НСПУ (1987). Всеукр. премія ім. І. Огієнка (2004). Закін. Ржищів. пед. училище (Київ. обл., 1955), факультет журналістики Моск. університету (1960). Звер­­нувся 1956 до Постій. представ­­ництва УРСР у Москві з пропозицією створити укр. земляцт­­во, через що був змушений перевестися на заочне відділення. Від 1957 працював у ред. г. «Ве­­чірній Київ» (до 1960), «Советский пограничник», «Робітнича газета». 1965 на вечорі пам’яті В. Симоненка в Києві виступив з промовою про нього як про гідного послідовника Т. Шевчен­­ка; у ст. «Влюбленные в жизнь» (ж. «Дружба народов», 1966, № 2) захищав публікації віршів Б.-І. Антонича в ж. «Жовтень» (1964, № 2; 1965, № 9). У липні 1973 звільн. з роботи за «політ. незрілість, притуплення політ. пильності» (підготував до друку статтю В. П’янова на захист роману «Собор» О. Гончара). Працював у видавництві «Радянська школа» (1973–75), г. «Рабочее слово» (1975–76). Від 1976 – ст. ред. редакції сучас. прози видавництва «Дніпро»; 1987–93 – заступник гол. ред. видавництва «Радянський письменник»; 1993–2002 – директор Будинку письменників України (усі – Київ). У 1990-х рр. першим порушив в укр. ЗМІ питання про нагальність розроблення нац. програми книговидання. Автор кн. «Як по струні бе­зодні…: Кілька особистих сторінок до біографії шістдесятництва», «За колом сонця» (про О. Довгого; обидві – Київ, 2004), літ.-крит. статей, есеїв, сценаріїв, нарисів про М. Рильського, А. Малишка, В. Симоненка, О. Довженка, Ірину Вільде, В. Ґжицького, Є. Гуцала, І. Муратова, П. Загребельного та ін. Переклав з рос. українською мовою «По­­вість швидкоплинних літ» М. Уша­­кова (К., 2004).

Літ.: Його душі негаснуча свіча: [Некролог] // ЛУ. 2004, 11 листоп.

В. І. Ткаченко

Рекомендована література

1. Його душі негаснуча свіча: [Некролог] // ЛУ. 2004, 11 листоп.
   Google Scholar Internet

завантажити статтю