Благодійність

БЛАГОДІ́ЙНІСТЬ — добровільна без­корислива діяльність (фінансова, організаційна тощо) фізичних або юридичних осіб, спрямована на допомогу людям, які потребують соціальної під­тримки й захисту. Проявами Б. є меценатство і спонсорство. Б. виникає тоді, коли особа, група осіб, організація, су­спільство пере­ймаються турботами і страж­да­н­нями інших. До Б. спонукають також морал. засади, усві­домле­н­ня громадян. солідарності, патріотизму, отрима­н­ня податк. пільг. Благодійна діяльність має давню історію. Най­простіша форма — по­да­н­ня милостині жебракам. У Біблії є чимало приписів щодо необхідності допомагати бідним, удовам, сиротам, чужоземцям. Із по­стій. нагадувань про це випливає висновок, що ізраїльтяни не-часто керувалися цими на­становами; язичницька античність також не знала Б. Створе­н­ня фондів для допомоги багатодіт. біднякам та опікува­н­ня сиротами в епоху Стародав. Риму нічого спільного з Б. не мало. Це були намага­н­ня імператорів запобігти зменшен­ню кількості вільного населе­н­ня. Християн. Б. (засн. на постулатах реліг. етики) чиниться заради блага та спасі­н­ня душі. Під егідою Церкви від 4 ст. створювалися богадільні у ви­гляді сиріт. домів, притулків для старих і немічних, лікарень, притулків для вихова­н­ня дітей і мандрів. прочан тощо. Християнська Б. базується на ідеї про те, що бідним належатиме Царство Небесне. Церква закликала своїх вірних надавати нужден­ним матеріал. допомогу. Існува­н­ня організов. Церквою притулків забезпечувалося привілеями, зокрема імператорськими. У середні віки в Зх. Європі Б. за­ймалися пере­важно монастирі, при яких утворювали рухомі й нерухомі фонди. Унаслідок зубожі­н­ня європ. люду кін. 15–18 ст., у результаті роз­паду феодал. ладу й роз­витку буржуаз. екон. від­носин патріархал. уявле­н­ня про бідність змінилося. Пошире­н­ня жебрацтва було потенцій. за­грозою для добробуту замож. верств населе­н­ня. Це внесло корективи в стару практику допомоги зубожілим, оскільки секуляризація церк. і монастир. майна зменшила благодійн. можливості Церкви. Б. набувала характеру держ. піклува­н­ня. Влада, не­спроможна провадити ефективну політику громад. піклува­н­ня, вдалася до пере­слідува­н­ня осн. маси жебраків, виділяючи не­значну групу тих, хто все ж заслуговує на допомогу. Решта бідних стала основою європ. пролетаріату, виразниками якого від 19 ст. стають різні течії соціалізму. Тоді ж у ліберал. колах ви­зріває ідея Б. як обовʼязкового держ. принципу допомоги бідним, що має по­єд­нуватися з громад., приват., церк. та ін. формами піклува­н­ня. Після 2-ї світової війни на Зх. набула популярності теорія держави заг. добробуту, згідно з якою уряд є від­повід­альним за добробут своїх громадян. Державами такого типу можна вважати зх.-європ. та скандинав. країни, Австралію, Нову Зеландію. США та Японія від­різняються від ін. пере­дових індустр. су­спільств менш роз­винутими системами соц. забезпече­н­ня.

У серед. 19 — на поч. 20 ст. виникають між­нар. благодійні організації. Напр., Армія спасі­н­ня, «Ротар Інтернешнл» — найбільша нереліг. благодійна організація, осн. метою якої є сприя­н­ня громад.-корис. праці на місц. та між­нар. рівні, боротьба з голодом, хворобами й неписьмен­ністю; має прихильників у 176-ти державах (1,3 млн осіб); фінансує числен­ні благодійні про­грами, зокрема й в Україні, яка при­єд­налася до цього руху 1991.

Б. в Україні має тисячолітню історію. З часів Київ. Русі Церква наголошує на євангел. заповід­ях із закликами піклуватися про бідних, слабких і вбогих. При церквах влаштовувалися богадільні, будинки для нужден­них прочан тощо. У 16–17 ст. характер. формою укр. богаділень були шпиталі, де надавали притулок бідним, калікам, старим воїнам. Такі заклади засновували приватні особи, церкви, монастирі, ремісничі цехи. П. Могила на власні кошти влаштував шпиталь у Києві на Печерську (побл. церкви св. Феодосія), забезпечивши його існува­н­ня 1500 злотими. Найбільшу роль у створен­ні шпиталів ві­діграли київ., львів., луцьке братства, громад.-реліг. організації православ. міщан. Так, за статутом Луцького братства кошти виділялися також і «на милостиню людям у різних випадках, а особливо на тих, хто пере­буває у братстві, й на піклува­н­ня убогих, і на утрима­н­ня сиріт, і на похова­н­ня стран­них (мандрівних прочан)». У 18 ст. майже при кожній парафіял. церкві існували притулки для калік, немічних, без­притульних. У Росії Б. існувала не за рахунок громад. і церк. самоврядува­н­ня. У цю справу втручалася держава, яка пере­давала опіку над бідними офіц. установам, що створювали богадільні лише у великих містах, тоді як маси жебраків було покинуто на­призволяще. П. Алепський, подорожуючи Україною 1654–56 й порівнюючи її з Московщиною, писав, що «в козацькому краю» у кожнім місті та селі побудовано притулки для бідних і сиріт. За даними О. Лазаревського, 1748 у Геть­манщині було 589 таких осель. Їх занепад в Україні повʼяз. із централізатор., антиукр. політикою Катерини ІІ, яка знищила автономність Геть­манщини, заводячи заг.-рос. порядки, за якими Б. стала справою чиновників взірця сумнозвісного «попечителя богоугодных заведений» Земляники з гоголівського «Ревізора». Під гнітом чиновниц. бюрократизму дух Б. в Україні завмирає. Після реформи 1861 і створе­н­ня земств Б. у Рос. імперії активізувалася. У 60–70-х рр. 19 ст. роз­вивалися земська та міська Б. Допомога невиліковно хворим, непраце­здатним, жебракам, влаштува­н­ня професій. шкіл, тимчасових приміщень для без­домних, пере­селенців, робітників, контор для допомоги в пошуку роботи стали невід­ʼєм. частиною діяльності земств. Допомога бідним стала обовʼязком церк.-парафіял. т-в. Б., залишаючись реліг. обовʼязком, стала су­спільно-громад. діяльністю. Різні верстви населе­н­ня по­ступово залучаються до благодій. руху. В 2-й пол. 19 ст. засн. 95 % усіх благодій. т-в і 82 % благодій. закладів імперії. Активність починають виявляти від 1867 Товариство Червоного Хреста й від 1895 — Попечительство будинками працелюбства й робітними домами (пере­йменоване у Попечительство труд. допомоги). Будинки працелюбства, які своїм зав­да­н­ням ставили опікува­н­ня без­робітними, виникли в Рос. імперії на поч. 80-х рр.; 1902 їх налічувалося 135. Будинки працелюбства стали уособле­н­ням організов. опіки, що сприяло повернен­ню нужден­них у сусп. середовище, надаючи їм зайнятість і заробіток. Знач. центром Б. був Київ, що пояснювалося істор. традиціями міста у справі піклува­н­ня про ближніх. Окрім самост. благодій. спілок у місті діяли філіали всерос. обʼ­єд­нань, які ставили своєю метою допомагати знедоленим, опікуватися будинками бідних, роз­давати гроші, одяг, їжу, хліб убогим, праце­влаштовувати без­робітних. Вони утримували дешеві квартири та їдальні, будинки опіки, пансіони, швейну та ремісничу школи; нерухоме майно оцінювалося майже в 3 млн руб., а щорічні витрати досягали 150 тис. руб. 1891 за під­тримки графині С. Ігнатьєвої засн. лікарню (будівлю зведено коштом М. Терещенка), де ліки видавалися без­коштовно. Для благодій. спілок мед. профілю на­да­н­ня лікар. допомоги було осн. напрямом діяльності. Київ. Маріїнська община сестер милосердя Товариства Червоного Хреста залишила поміт. слід у справі роз­витку Б. міста. При ній діяла лікарня з амбулаторією та філіалом, вагому роль в утримуван­ні яких ві­діграли приватні пожертвува­н­ня. Стара­н­нями Товариства Червоного Хреста 1882 засн. на кошти О. Пирогової притулок для осіб, що одужали. Київ. від­діл Рос. товариства охорони нар. здоровʼя 1912 створив Товариство боротьби з дитячою смертністю, яке від­крило амбулаторію «Крапля молока», що консультувала матерів з питань природ. вигодовува­н­ня дітей та до­гляду за ними, забезпечувала молоком дітей бідняків. Від 1891 діяло Товариство на­да­н­ня допомоги хворим дітям, яке на добродійні кошти звело будівлю дит. амбулаторії та організувало на­да­н­ня лікар. допомоги дітям найбіднішого населе­н­ня Києва. Товариство допомоги бідним породі­л­лям мало у своєму роз­поряджен­ні пологовий притулок. Активно працювали київ. від­діли Попечительства сліпих і Попечительства глухонімих, Товариство лікарень для хронічно хворих дітей, Товариство боротьби з заразними хворобами, Товариство швидкої мед. допомоги, Товариство нічних лікар. чергувань, Попечительство народної тверезості, Товариство ден­них притулків для дітей робітників, де крім пʼяти притулків певний час існував притулок мед. профілю. Більшість мед. установ Києва використовували благодійні кошти й надавали мед. допомогу без­коштовно. На зх.-укр. землях Б. за­ймалися Товариство православ. русинок у Львові, катол. жін. союзи «Мироносиці» на Буковині та марійські товариства пань у Львові. Жін. громад. організації Галичини вели активну та плідну Б. Благодійн. допомога охоплювала пере­важно дітей і під­літків, дорослих непраце­здатних, інвалідів, хворих і старих. На поч. 20 ст. із заг.-імпер. Б. виділяється Б., зосереджена в укр. товариствах, що по­єд­нували допомогу нужден­ним із пита­н­нями нац. вихова­н­ня. Б. стала важл. ділянкою діяльності укр. жін. т-в. Під час 1-ї світової війни жінки брали участь в організації приват. шпиталів. У Відні було організовано комітет (голова — О. Ціпановська) для допомоги укр. пораненим воякам.

В СРСР Б. була ви­знана непотрібною, трактувалася як один із засобів маскува­н­ня «екс­плуататорської природи буржуазії»; її замінила держ. система охорони здоровʼя та соц. забезпече­н­ня, що більш-менш забезпечувала мін. потреби людини та від­значалася усіма вадами формал., держ.-бюрократ. під­ходу до під­тримки нужден­них.

У сучас. Україні від­булося роз­шире­н­ня кола осіб, які пред­ставляють уразливі верстви су­спільства. Це люди похилого віку, без­робітні, мі­гранти, інваліди, хронічно хворі, особи, які пере­бувають за межею бідності, жебраки та ін. Зро­ста­н­ня кількості таких осіб негативно впливає на су­спільство, завдаючи йому екон., фіз., морал. шкоди. (Див. Бідність). На теренах України засн. чимало благодій. фондів та організацій (між­нар., заг.-укр. чи регіонал.). Порядок створе­н­ня, реєстрації та діяльності цих організацій регулюється Законом України «Про благодійництво та благодійні організації» (1997). Зокрема у Києві діють понад 4 тис. благодій. організацій різного профілю, спрямува­н­ня, при­значе­н­ня. Практикується приватна благодійн. допомога пере­важно українцями зх. діаспори, чия діяльність вирізняється як широким спрямува­н­ням і проектами заг.-укр. рівня (зокрема допомога чорнобильцям), так і вузькоцільовим, конкрет. при­значе­н­ням (виділе­н­ня приват. благодій. ґранту на ви­да­н­ня книги, лікува­н­ня конкретної людини тощо). Б. може бути одним із засобів соц. реабілітації нужден­них громадян, зменше­н­ня гостроти соц. та політ. про­блем.