БОГОЛЮ́БОВ Павло Микола­йович (18. 05. 1942, Уфа, Башкорто­стан, РФ — 15. 12. 2011, м. Дубна Моск. обл.) — фізик. Син Миколи Микола­йовича, брат Миколи Микола­йовича (молодшого), онук Миколи Михайловича Боголюбових. Премії ім. М. Крилова та М. Боголюбова НАНУ (2000). Доктор фізико-математичних наук (1972). Закін. Моск. університет (1965). Від 1966 працював у Дубні в Обʼ­єдн. ін­ституті ядер. дослідж.: кер. сектору в лаб. теор. фізики (1982–96), пом. дир. з між­нар. звʼязків (від 1996). Викладав у Моск. ін­ституті електрон. машинобудува­н­ня та у Твер. університеті. Осн. наук. інтереси: теор. фізика елементар. частинок, фізика високих енергій. За­пропонував і пояснив «дубненську модель» квазінезалеж. кварків; здобув важливі результати в теорії релятивістських рівнянь для звʼязаних станів і за­стосува­н­ня рівнянь для опису звʼязаних станів кварків; матем. об­ґрунтував принцип автомодельності в теорії взаємодії часток за високих енергій.