Богородиця Богоматір, Діва Марія

Визначення і загальна характеристика

БОГОРО́ДИЦЯ, Богоматір, Діва Марія — мати Ісуса Христа. В Новому Заповіті євангелісти, вбачаючи основне зав­да­н­ня роз­повісти про життя і дія­н­ня Ісуса Христа, залишили досить мало ві­домостей про Богородицю. Однак ві­домо, що вона ще в юному віці була заручена з теслею Йосипом із дому царя Давида. Тоді ж майбутня Богородиця отримала «благу звістку» (Благовіще­н­ня) через архангела Гавриїла про те, що Бог обрав її стати матірʼю його сина, Месії. Коли Йосип ді­знався, що Марія завагітніла, то, не бажаючи публічного сорому, вирішив таємно її від­пустити. Проте всі його сумніви були роз­віяні божим обʼявле­н­ням уві сні (Євангеліє від Матвія, 1:18–25). Далі євангелісти згадують Богородицю у роз­повіді про Різдво Христа, його обріза­н­ня на 8-й день, втечу Богородиці та Йосипа до Єгипту, поверне­н­ня до Назарету після смерті Ірода, про земне служі­н­ня Ісусові аж до його мученицької смерті на хресті. Остан­ній раз Богородицю згадують після Воскресіння Христа в товаристві його учнів і послідовників (Дії, 1, 14). Доповнюють ві­домості про Богородицю числен­ні пере­кази й праці отців Церкви. З одного пере­казу ді­знаємося, що Богородиця прожила 48 р., померла за дивних об­ставин, похована в Гетсиманії біля батьків та Йосипа, а на третій день після смерті була за­брана на небо.

Культ Богородиці зародився на початку існува­н­ня християнства, але догматичне вче­н­ня про вшанува­н­ня її вироблялося довго. Остаточна традиція сформувалася після подола­н­ня Церквою єретичних думок про Богородицю як смертну жінку. Засудивши на Віфлеємському Вселенському соборі 431 р. остан­ню з таких спроб — несторіанство, Церква ви­знала Діву Марію Богородицею. Православна церква пошановує Богородицю як Пресвяту й Непорочну Пріснодіву, Царицю Небесну, За­ступницю й Помічницю тих, хто молиться до неї. На честь її споруджено числен­ні храми, присвячено ікони. З дванадцяти найважливіших свят, установлених Церквою, чотири належать пошануван­ню Богородиці:

• Благовіще­н­ня Пресвятої Діви Марії (від­значають 25 березня; символізує день, коли Діва Марія отримала звістку від архангела Гавриїла, що народить Ісуса Христа),
• Різдво Пресвятої Богородиці (народна назва — Друга Пречиста; від­значають 18 вересня; символізує день народже­н­ня Діви Марії),
• Введе­н­ня в храм Пресвятої Богородиці (Третя Пречиста; від­значають 21 листопада; символізує день, коли Діву Марію приведено у храм на посвяту Богові),
• Успі­н­ня Божої Матері (народна назва — Перша Пречиста; від­значають 15 серпня; символізує день закінче­н­ня земного життя Діви Марії).

Православна церква від­значає також Покрову Пресвятої Богородиці. У католицизмі культ Богородиці набув особливого роз­витку. Про Діву Марію роз­роблено ціле вче­н­ня — маріологія, затверджено від­сутні у Православній церкві догмати про непорочне зача­т­тя Богородиці її матірʼю Анною (1854), посмертне тілесне вознесі­н­ня на небо (1950). У 1964 Папа Павло VI проголосив Діву Марію «Матірʼю Церкви».

У Київській Русі культ Богородиці зʼявляється не­вдовзі після за­провадже­н­ня християнства. Перша кафедральна це­гляна Десятин­на церква (989–996), за давніми джерелами, називалася церквою Богородиці. 1073–77 на території Києво-Печерської лаври була церква Успі­н­ня Богородиці, у цей період зʼявляються величні за своїми архітектурними формами церкви й в ін. містах. Про пошанува­н­ня Богородиці як за­ступниці Київської Русі свідчить «Слово о законѣ і благодати» митрополита Іларіона (1037–50), а «Києво-Печерський патерик» (поч. 13 ст.) називає Київ містом Богородиці. В Україні її вважали покровителькою хліборобів. Пізніше шанували як свою за­ступницю запорозькі козаки. УПА свято Покрови святкувала як День зброї.

Окреме місце за­ймає образ Богородиці в українській літературі. Широкої популярності набув апокриф «Ході­н­ня Богородиці по муках», що був ві­домий в Україні за списком 12 ст. У ньому вона зі спів­чу­т­тям ставиться до людського горя, як жінка-мати з ненавистю ставиться до тих, хто став причиною смертельних мук її Сина, Ісуса Христа. Богородиці присвячені проповіді К. Туровського, збірки духовних віршів К. Транквіліона-Ставровецького, Л. Барановича, І. Галятовського. Св. Дмитро Ростовський (Д. Туптало) написав книгу «Руно орошен­ное» про чуда Богородиці та драму «Успеніе Богородицы». Значне місце за­ймає образ її у творчості Т. Шевченка. В поемі «Марія» на євангел. сюжетному матеріалі поет від­образив історію матері, яка виховує проповід­ника «правди і волі», а після загибелі Сина збирає його послідовників і «своїм святим очисним словом» роз­віює їхнє «униніє і страх». У поемі «Іржавець» зображено поклоні­н­ня Богородиці запорозьких козаків, які побудували на честь Божої Матері числен­ні храми. Ю. Федькович у вірші «Пречиста Діво, радуйся, Маріє» просить Богородицю про милосердя до українського народу, який так довго страждає під ярмом поневолювачів. До образу Богородиці зверталися І. Франко, В. Щурат, Юрій Клен, П. Тичина. О. Грицай написав чудовий за формою і змістом «Гімн до Богородиці». Тисячолітня традиція пошанува­н­ня українським народом Богородиці не похитнулася, про­йшовши через більшовицький антирелігійний терор.

Богородиця — один із найпоширеніших релійних персонажів у давньоукраїнському мистецтві. Її найдавніші зображе­н­ня (у монументі, малярстві, іконописі, книжк. мініатюрі, дрібній металевій та камʼяній пластиці) ві­домі з часів Київ. Русі. У 17–18 ст. зразки іконо­графії візантійського походже­н­ня пере­осмислюються з по­гляду естетич. уявлень та істор.-культур. ситуації України. В укр. ренесансному та бароковому мистецтві іноко­графія Богородиці поширилася на скульптуру, гравюру, шитво й гаптува­н­ня, карбува­н­ня, емаль, різьбле­н­ня на дереві, тисне­н­ня на шкірі, пізніше у малюва­н­ня на склі та кахлях. В укр. мистецтві, як і у візантійському, іконо­графія Богородиці охоплює її одноосібні зображе­н­ня або багатофігурні композиції з нею як гол. персонажем чи особою, присутньою при якійсь події з євангел. сюжетів. Найпоширенішими були ікони «Богородиця Одигітрія» з поясним зображе­н­ням Марії, яка тримає на лівій руці маленького Ісуса. Збагачений різновид цієї іконо­графії — «Одигітрія з похвалою» (в оточен­ні пророків).

В українському живописі канонічне трактува­н­ня Богородиці на­прикінці 16–18 ст. пере­йшло в лірич. образ земної жінки-матері (ікона роботи Ф. Сеньковича, 1599, Покровська церква в с. Ріпневе Львів. обл.; намісна ікона, 1650, Святодухів. церква іконостаса у м. Рогатин Львів. обл.). Т. зв. чудотворні ікони найчастіше були варіантами «Богородиці Одигітрії». Найпоширеніші з них — ікони Б. Холмської, Іл­лінської або Почаївської, яка є варіантом композиції «Богородиця замилува­н­ня» («Елеуса»), здавна ві­домої в укр. мистецтві, особливо на Волині. Елегій. варіант композиції «Богородиця Римська» створив 1722 Й. Кондзелевич. У мистецтві Київ. Русі пізніше побутували цілофігурні одноосібні зображе­н­ня («Богородиця Оранта» у Софійському соборі у Києві. 1043– 46) або разом з Ісусом («Велика панагія», 11–12 ст., та 16 ст. з церкви Вознесі­н­ня Христового у м. Жидачів Львів. обл.; намісні ікони 18 ст. Троїцької та Феодосіївської церков Києво-Печер. лаври), а також зображе­н­ня Богоматері, яка сидить на престолі (ктиторська фреска Троїцької замкової каплиці в Любліні, майстра Андрія, 1418; ікони з флоринки в Істор. музеї в Саноці (Польща) та неві­домого майстра, що зберігається у НМЛ). Одним зі свідчень творчого пере­осмисле­н­ня традиц. іконо­граф. схем згідно з місц. худож.-естетичними потребами є створена в Києві композиція «Печерська Богородиця» («Богородиця Свенська», кін. 11 ст.). В укр. мистецтві ілюструвалися різні євангел. епізоди, повʼязані з образом Марії («Різдво Марії», «Введе­н­ня в храм», «Благовіще­н­ня», «Зу­стріч Марії та Єлизавети», «Різдво Христове», «Поклін трьох царів», «Втеча в Єгипет», «Стріте­н­ня», «Юний Христос на­вчає в храмі», «Одруже­н­ня в Кані Галілейській», «Оплакува­н­ня Христа», «Вознесі­н­ня Господнє», «Зішестя Святого Духа», «Успі­н­ня Богородиці»). Богородиця є в деісусно-апостол. рядах, в окремих композиціях «Акафістного циклу» та «Страстей Господніх», у «Страшному суді», «Покрові», «Неопалимій купині», «Соборі пресвятої Богородиці», композиціях «Явле­н­ня Богородиці». Мас­штабно невелике зображе­н­ня Богородиці може бути на іконах чи гравюрах «Св. Миколай», «Св. Варвара». В мистецтві укр. бароко є складні символічні композиції (перед­усім у гравюрі), присвячені Богородиці. Контакти укр. мистецтва з мистецтвом сусід. країн у 17– 18 ст. роз­ширили іконо­графію Богородиці («Непорочне зача­т­тя», «Коронува­н­ня Богородиці»), видо­змінили традиц. композиції. У 18– 19 ст. стилізована «Богородиця Одигітрія» поширена не тільки у мистецтві напів­профес. художників (ікони, скульптура, гравюра, дукачі та ін.), а й у нар. роз­писі на кахлях (кахля роботи О. Бахматюка, 1859; Музей нар. мистецтва Гуцульщини в Коломиї) та склі (де нерідко є й композиції «Богородиця-годувальниця»). 1990 у Львові зуси­л­лями Львів. філіалу н.-д. ре­ставрац. майстерень та МЕХП НАНУ влаштовано ви­ставку одного шедевра «Богородиця Одигітрія з Дорогобужа» (кін. 13 — поч. 14 ст.), проведено між­нар. конф. «Богородиця в духовній культурі українського народу».

Літ.: Кондаков Н. П. Иконо­графия Богоматери. Т. 1–2. Петро­град, 1914– 15; N. Wojakowskyj. Ьber den Kult der Heiligen Jungfrau Maria in ukrainischen Volke. München, 1947; Мельник А. Мати Божа в українській літературі. Торонто, 1965; Жолтовський П. М. Український живопис XVII–XVIII ст. К., 1978; Свенціцька В. І. Українське станкове малярство XIV–XVI ст. і традиції візантійського мистецтва // Укр. мистецтво у між­нар. звʼязках. К., 1983; о. Лужецький І. Життя Марії — матері Ісуса. Рим, 1989; J. Jarko. Cześć Matki Boýej na Rusi // Polska–Ukraina. 1000 lat sąsiedztwa. T. 1. Studia z dziejów chrześcijaństwa na pogrаniczu etnicznym. Poùudniowo-wschodni instytut naukowy w Przemyślu. Przemyśl, 1990; Кислашко О., Кислашко Я. Короткі ві­домості про свята православної церкви. К., 1993; Шарварок О. Поет і Богородиця // Неопалима купина. 1993. № 2; Степовик Д. Історія української ікони Х–ХХ століть. К., 1996; Мень А. История религии. Т. 2. Пути христианства. Москва, 1999; Ем­меріх А. К. Життя Пречистої Діви Марії. Л., 2000.

О. Ф. Сидор, П. В. Голобуцький

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю