БРО́ДИН Михайло Семенович (30. 09. 1931, с. Сівка-Войнилівська, нині Калуського р-ну Івано-Франківської обл. — 08. 11. 2024, Київ) — фізик. Брат І. Бродина. Доктор фізико-математичних наук (1963), професор (1968), академік НАНУ (1982). Дійсний член НТШ (2009). Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Ленінська премія (1966), Державна премії СРСР (1982), УРСР (1974) та України (1994) в галузі науки і техніки, премія імені К. Синельникова НАНУ (1997), медаль імені С. Вавилова (2000). Державні нагороди СРСР. Повний кавалер ордена «За заслуги» (1999, 2008, 2012). Закінчив Львівський університет (1953). Від­тоді працював в Ін­ституті фізики НАНУ (Київ): 1965–2018 — засновник і завідувач від­ділу нелінійної оптики, від 1987 — директор, від 2006 — почесний директор. Водночас 1988–99 — академік-секретар Від­діле­н­ня фізики й астрономії НАНУ. Наукова діяльність у галузі оптики і спектро­скопії неметалевих кри­сталів, нелінійної кри­сталооптики та оптичної квантової електроніки напів­провід­ників. Екс­периментально виявив низькотемпературні особливості по­глина­н­ня та заломле­н­ня світла в ділянці екситон­них смуг молекулярних та напів­провід­никових кри­сталів (1956–64). Разом з А. Прихотько та М. Соскіним уперше екс­периментально виявив поруше­н­ня інтегральних дис­персійних спів­від­ношень Крамерса–Кронінґа в ділянці екситон­них резонансів (1959). Спільно з С. Пекарем встановив важливість ефектів просторової дис­персії в кри­сталах з екситон­ним по­глина­н­ням (1963). Створив лазери на основі змішаних однорідних напів­провід­ників А2В6 у разі їх двофотон­ного збудже­н­ня з пере­будовою частоти генерації у видимій та ближній ультрафіолетових ділянках; встановив фізичну природу нелінійної зміни показника їх заломле­н­ня.