БОНЧ-БРУЄ́ВИЧ Володимир Дмитрович (Бонч-Бруевич Владимир Дмитриевич; псевд.: Волгин Н., Гвоздь Семен, Горленко Ив., Кругликов Антон, Ольховский Владимир, Петренко Ник., Романенко С. Г., Северянин (В.), Старый товарищ; 28. 06(10. 07). 1873, Москва — 14. 07. 1955, там само) — російський державний діяч, історик, літератор. Навч. у Моск. землемірному ін­ституті (1889 від­рахов. за участь у студент. заворуше­н­нях і висланий у Курськ), Курському землемір. училищі (1890– 92), у Цюрих. університеті на факультеті природн. наук (1896– 98). Від 1892 — учасник марксист. гуртків. Член С.-д. партії (від 1895). У 1896– 1905 — на еміграції (Швейцарія). Вів рев. роботу в Харкові й С.-Петербурзі (1905–07). Неодноразово був заарешт. (1906, 1907, 1911, 1914). Спів­працював у г. «Искра»; під керівництвом В. Леніна організував бібліотеку й архів ЦК РСДРП у Женеві, ви­да­н­ня більшов. літ-ри й вивезе­н­ня її до Росії. 1905 повернувся в Росію, жив і працював у С.-Петербурзі. Брав участь у ви­дан­ні г. «Вперед» (1906–07). У 1906 почав видавати ж. «Наша мысль» у створеному ним однойм. видавництві. Брав участь у створен­ні ж. «Вестник жизни», г. «Эхо», «Волна», «Вперед» та друкарні видавництва «Дело». 1907 очолив легал. більшов. видавництво «Жизнь и знание». 1910–11 — чл. ред. г. «Звезда», від 1912 — г. «Правда». 1911–12 редагував «Известия Общества Толстовского музея», де опублікував ст. «Конфискован­ные прои­зведения Л. Н. Толстого» (1911, № 2). У 1913 як екс­перт і кореспондент брав участь у Бейліса справі. Учасник більшов. пере­вороту 1917 в Петро­граді. Член ред. «Известий» (до травня 1917). У 1905–14 — чл. Комісії з дослідже­н­ня творчої спадщини Г. Сковороди С.-Петербур. АН. 1917–20 — керуючий справами Раднаркому РРФСР, пізніше — на видавн. та наук. роботі. Як літератор і видавець ви­ступив у 90-і рр. 19 ст. Редагував книги «Народные библиотеки» у видавництві П. Прянишникова. Уклав і видав зб. «Из­бран­ные прои­зведения рус­ской поэзии» (1894), «Родные песни» (1896; обидва — Москва). Від 90-х рр. друкувався у легал. і нелегал. період. ви­да­н­нях із публіцист. ста­т­тями, літ. нарисами, рецензіями. Публіцистика Б.-Б., присвяч. становищу робітників і селян, роз­виткові рев. руху, пропаганді марксизму, роз­вінчан­ню самодержавства і клерикалізму, мала широкий резонанс. Видавав також твори демократично налаштованих рос. письмен­ників, зокрема М. Горького, С. Гусєва-Оренбурзького, С. Скитальця, С. Юшкевича. Організатор і 1-й дир. (1934–39) Держ. літ. музею в Москві, кер. Музею історії релігії й атеїзму (1945– 55). Осн. праці присвятив рев. рухові в Росії та в Україні, пита­н­ням атеїзму. Засн. і ред. серії істор.-літ. збірників «Звенья» та «Летописи государствен­ного литературного музея». Ініціатор і учасник ви­да­н­ня академ. зі­бра­н­ня творів Л. Толстого і О. Пушкіна. Автор спогадів про В. Леніна, Д. Маміна-Сибіряка, В. Короленка, Л. Толстого, М. Горького, Д. Бєд­ного та ін. Ви­вчав про­блеми рос. сектантства, створивши при АН спец. сектант. від­діл. Видав деякі твори укр. сектантів (штундистів, мальованців), прозові оригін. твори Г. Сковороди («Со­брание сочинений», т. 1, С.-Петербург, 1912). Один із перших дослідників творчості І. Франка у Росії. Листувався з поетом, пере­клав низку його творів зі зб. «В поті чола», уклав зб. оповідань «Рас­сказы Ивана Франка: С галицийского пере­вел В. Ольховский». Царська цензура не до­зволила видавати ці оповіда­н­ня (частина з них уві­йшла у пере­кладі Б.-Б. у зб. оповідань «Маленький Мирон», К., 1952).