Боржавин Василь Андрійович

БОРЖА́ВИН Василь Андрі­йович (справж. — Сочка; 03. 01. 1922, м. Берегове, нині Закарп. обл. — 27. 08. 2010, Ужгород) — письмен­ник. Від 1940 навч. у Будапешт. університеті, закін. Ужгород. університет (1955). Працював в Ужгороді референтом в Упр. у справах мистецтв, літ. працівником г. «Закарпатська правда», ст. бібліо­графом-крає­знавцем в обл. б-ці для дорослих. Понад 30 р. учителював, керував кабінетом шкіл з угор. та румун. мовами на­вча­н­ня в Закарп. ін­ституті вдосконале­н­ня вчителів. Пише вірші й оповіда­н­ня російською мовою. Друкувався від 1940 у періодиці. Окремі поезії вміщені в колект. збірниках «12» (Уж., 1940), «Будет день» (Хуст, 1941), «Литературный альманах» (Уж., 1943). З першими прозовими творами ви­ступив у «Карпаторус­ском голосе» й г. «Словенска єд­нота», що видавалася в Будапешті. Від 1990-х рр. пере­йшов на позиції політ. русинства, об­стоював від­рубність Закарпа­т­тя від України й укр. культури. Почав писати «язичієм». Автор зб.: «Горы и доля» (1943), «Верховинские напевы» (1960), «Горы и доля: Поэзия и проза» (1990; усі — Ужгород). Написав низку літ. нарисів про О. Духновича, О. Па­вловича, А. Кралицького, О. Митрака, І. Сильвая, Є. Фенцика та ін., які уві­йшли до кн. «Будителі подкарпатськых русинов» (Уж., 1995). Упорядкував «Календарь общества им. А. Духновича» (Уж., 1995, спів­авт.).

Завантажити статтю