Боротьба

БОРОТЬБА́ — вид спортивних змагань, що охоплює вільну й греко-римську боротьбу, дзюдо, самбо тощо; олімпійська дисципліна в античні часи. Змага­н­ня проводяться за спец. правилами і в різних вагових категоріях. Для пере­моги використовуються тех.-тактичні при­йоми: у греко-рим. і вільній — від­повід­но більш як 100 і 300, в дзюдо і самбо — більш як 1000 (поряд із до­зволеними в греко-рим. і вільній за­стосовуються больові та задушливі при­йоми). Б. як форма єдиноборства виникла в первіс. су­спільстві, поширилася за рабо­власництва, про що свідчать ас­сиро-вавилон. епос про по­двиги Ґільґамеша, бронз. статуя борців (бл. 2800 р. до н. е.) у Баґдад. музеї, єгипет. гробниці Бені Гас­сана (серед. 3-го тис. до н. е.). Документальні згадки про Б. датовано раніше 1500 р. до н. е. у Індії, від 700 р. до н. е — у Китаї, а також Японії від 1 ст. до н. е. Найбільшої популярності Б. за­знала у Стародав. Греції. Вважається, що перші правила з Б. склав засн. Афін — Тезей. Від 776 р. до н. е. Б. — вид змагань на Олімпійських іграх. Проводилося дві першості: з Б. та в по­єд­нан­ні Б. і боксу. Учасниками та пере­можцями Олімпійських ігор того часу були, зокрема, Піфагор, Платон, Еврипід, Піндар. У Стародав. Римі Б. не за­знала знач. роз­витку і майже зникла в Європі з роз­падом імперії 476. У 8 ст. найняті турец. вояки принесли у Персію стиль Б. кореш, який згодом набув пошире­н­ня у мусульм. володі­н­нях. Після монгол. нашестя 13 ст. тут поширилася монгол. Б. (нині нац. вид спорту в Ірані). На тер. Японії при імператор. дворі 710–1185 стала популярною нац. Б. — сумо, яка до 17 ст. стала тут професіонал. видом спорту. Сучасні між­нар. види Б. почали формуватися від 19 ст. Б. греко-рим. та вільна у 2-й пол. 19 ст. домінантними стали в Європі та Америці. Осн. положе­н­ня сучас. Б. греко-римської сформовано у Франції. Єдиноборство від­бувається між двома спортс­менами однакової вагової категорії за допомогою тех.-тактич. при­йомів, які направлені на захопле­н­ня суперника руками тільки вище пояса та притисне­н­ня його спиною до килима (вся площина лопаток має цілком і одночасно торкнутися під­логи). У про­грамі Олімпійських ігор від 1896. Б. вільна роз­винулася з англ. кетчу, що разом із пере­селенцями зʼявився у Пн. Америці. Тех.-тактичні при­йоми (захвати, кидки, пере­вороти, під­ніжки, під­січки тощо) спрямовані на все тіло суперника. Сутичка триває 5 хв., протягом яких слід здобути чисту пере­могу (туше) чи на­брати не менш як 3 бали, інакше для Б. додається ще 3 хв. У про­грамі Олімпійських ігор від 1904. У 1911 засн. Між­нар. аматор. федерацію боротьби, яка регулює між­народні змага­н­ня (від 1950 проводить чемпіонати світу з Б. греко-рим., від 1951 — з Б. вільної) та обʼ­єд­нує 132 нац. федерації (1998).

Б. в Україні має істор. корені. У Київ. Русі під­літків загартовували фізично: на­вчали метати спис, боротися тощо. Свідче­н­ня про Б. є в давніх билинах про по­двиги легендарних Іллі Муромця, Альоші Поповича і Добрині Никитича. На поч. 20 ст. багатораз. чемпіоном світу з греко-рим. Б. був І. Під­дубний. Найві­доміші укр. борці: Б. греко-рим. — чемпіони світу І. Бог­дан (1958, 1961), С. Рибалко (1962, 1965), О. Колчинський (1978), О. Кучеренко (1988), А. Ігнатенко (1988), пере­можці Олімпійських ігор Я. Пункін (Гельсинкі, 1952), І. Бог­дан (Рим, 1960), О. Колчинський (Монреаль, 1976 та Москва, 1980), О. Кучеренко (Барселона, 1992), В. Олійник (Атланта, 1996); Б. вільна — чемпіони світу Б. Гуревич (1967, 1969), П. Пінігін (1975, 1977– 78), С. Бєлоглазов (1982, 1983, 1985–88), пере­можці Олімпійських ігор Б. Гуревич (Мехіко, 1968), П. Пінігін (Монреаль, 1976), А. Бєлоглазов (Москва, 1980), С. Бєлоглазов (Москва, 1980 і Сеул, 1988), І. Мате (Москва, 1980), Е. Тадеєв (Атланта, 1996).

С. Ф. Матвєєв

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю