Боротьбисти

БОРОТЬБИ́СТИ — частина українських есерів, яка пере­йшла на комуністичні позиції, зробила не­вдалу спробу спів­працювати з більшовиками й була по­глинута ними чи знищена. Есерів. рух роз­коловся у критичні для України часи, коли ЦР була роз­пущена, а до влади при­йшов геть­ман П. Скоропадський. Праве крило УПСР висловилося за поміркованішу соц.-екон. політику, ніж та, яку проводила ЦР. Ліве ж крило мало намір іти у під­пі­л­ля, щоб очолити збройну боротьбу селян. мас проти геть­ман. політики ре­ставрації поміщиц. власності й австро-нім. окупантів. На 4-му зʼ­їзді УПСР у травні 1918 пере­важали пред­ставники радикал. напряму. Тому новообр. ЦК пере­вів партію на нелегал. становище і дав їй назву УПСР (Б.), від назви центр. органу — г. «Боротьба». Праві есери створили власний організац. центр і від­окремилися у самост. партію, за якою залишалася попередня назва. Узимку 1918–19 більшовикам удалося швидко захопити Україну завдяки допомозі Б., соц. про­грама яких дедалі більше еволюціонувала в бік комуністичної. Аналог. еволюцію пере­живала в цей час менш впливова, ніж Б., Укр. партія лівих соціалістів-революціонерів (УПЛСР) — від­галуже­н­ня заг.-рос. партії лівих есерів. Вона була на­звана партією борьбистів (від назви центр. органу російськомов. г. «Борьба»). На 5-му зʼ­їзді у березні 1919 Б. схвалили комуніст. платформу, вирішили разом з більшовиками будувати в Україні рад. владу і прийняли нову назву — Укр. партія соціалістів-революціонерів-комуністів, скорочено — УПСР (комуністів-Б.). У серпні 1919 цю назву було спрощено: Укр. комуніст. партія (Б.), скорочено — УКП(б). За вказівкою Леніна, уряд Х. Раковського погодився на спів­робітництво з укр. есерів. партіями Б. і борьбистів. Блок із Б., які мали великий вплив на селі й контролювали числен­ні партизан. загони, був необхід. більшовикам для утвердже­н­ня в Україні. Після очище­н­ня України від денікінців (зуси­л­лями рос. червоноармійців і пере­важно боротьбист. партизан. загонів) Ленін виробив план ліквідації конкурент. партій на комуніст. платформі. Більшовики будували в Україні ідентичну рос. систему диктатор. влади, в якій не залишалося місця ін. політ. партіям. План полягав в організації виборів до рад за спіл. списками, саморозпуску комуніст. партій і при­йомі їхніх чл. у КП(б)У. На пере­говорах чл. ЦК КП(б)У і ЦК УКП(б) у Москві, які тривали від кінця 1919, Б. ставили вимоги рівного пред­ставництва двох партій у Всеукр­ревкомі і збереже­н­ня Укр. рад. армії, але згодом змушені були під­коритися диктатові через не­здатність чинити опір величез. військ. силі, яка заполонила Україну. У березні 1920 ЦК УКП(б) прийняв ріше­н­ня про самоліквідацію партії й пере­дав свої пов­стан. загони в роз­порядже­н­ня командуван­ню рад. армії. До травня на основі індивід. заяв у КП(б)У було прийнято бл. 4 тис. Б. із наявних 15 тис. Їхні лідери — Г. Гринько, В. Блакитний, П. Любченко — одержали в компарт.-рад. апараті високі посади, а О. Шумський був кооптований до ЦК КП(б)У. «Зникне­н­ня» Б. з політ. сцени було організоване органами держ. без­пеки. 26 квітня 1920 політбюро ЦК РКП(б) доручило Ф. Дзержинському зміцнити тили рад. армії в умовах рад.-польс. війни, що почалася днем раніше. Голова ВЧК прибув в Україну на поч. травня з операт. групою в складі 1400 осіб. Він звернув особливу увагу на придуше­н­ня «куркул. бандитизму», тобто знище­н­ня пов­стан. селян. загонів, які не пішли за лідерами Б. і від­межувалися від організов. більшовиками «виборів» до рад. Усіх Б., яких виявляли чекісти, нещадно знищували. Вступ до КП(б)У не став для Б. «охорон. грамотою». Під час пере­реєстрації КП(б)У влітку та восени 1920 чисел. склад парт. організацій скоротився на третину. Виключали перед­усім Б., які мали не­пролетар. походже­н­ня. Колишні Б., які залишалися в КП(б)У, були винищені 1937. Навіть короткочасне пере­бува­н­ня в УКП(б) було до­стат. під­ставою для арешту й роз­стрілу.

Літ.: Панчук М. І. Партії українського національного комунізму // Наук. пр. з питань політ. історії. Між­від. наук. зб. К., 1992. Вип. 172; Шаповал Ю. И. «Всеми мерами стремиться к исчезновению этой партии» // Віче. 1994. № 4; Єфименко О. Г. Політична доктрина боротьбистів: Витоки та сутність // Харків. університет. вісн. Х., 1996. № 387.

С. В. Кульчицький

Завантажити статтю