Бортнянськознавство

БОРТНЯНСЬКОЗНА́ВСТВО  — галузь музикознавчої науки, що вивчає життєвий і творчий шлях визначного українського композитора, диригента й реформатора церковного співу Д. Бортнянського (1751–1825). У 70–80-х рр. 19 ст. з’явилися перші фахові музикознавчі статті про композитора. Зачинателі укр. муз. критики М. Вербицький («О пінію музикальнім» // «Галичанин», 1863, кн. 1), І. Божерянов («К портрету Д. С. Бортнянского (1751– 1825)» // «КС», 1885, т. 12, кн. 4), А. Вахнянин («Дмитрій Степанович Бортнянський» // «Д®ло», 1886, ч. 35–36), П. Бажанський («Исторія руского церковного пінія», Л., 1890), незважаючи на переважно ознайомлювал. характер і літ.-нарисову форму статей, визнали Д. Бортнянського видатним композитором-професіоналом. Від того часу принагідні узагальнені оцінки трапляються в статтях І. Франка («Музика польська і руська» // «Kurier Lwowski», 1892, № 242), В. Садовського («Русько-українські духовні композитори і їх заслуги коло піднесення церковного співу в Росії: Біогр. начерки» // «Альм. музичний», 1904; «Hector Berlioz про хор Придворної капелі в Петербурзі та про Бортнянського» // «Артистич. вістник», Л., 1905, зошит 5). С. Людкевич у працях «З приводу 100-х роковин смерти Д. Бортнянського: Апель до музикальної інтелігенції» («Наука і письменство», Л., 1924), «Д. Бортнянський і сучасна українська музика» («Муз. листок», Л., 1925), «Дмитро Бортнянський: У соті роковини його смерти» («Стара Україна», Л., 1925) помістив бібліографію творів, крит. огляди та замітки про життя й творчість композитора. В. Барвінський, Б. Кудрик, Ф. Стешко досліджували особливості поширення музики Д. Бортнянського в аспекті історії Галиц. духов. культури, укр. муз. традицію у його церк.-вокал. музиці, аналізували засоби муз. виразності, подали історію видання повного зібрання церк.-муз. творів композитора.

До серед. 1960-х pp. відверто замовчувалися здобутки церк. музики, її роль нівелювали. З часу публікації «Нарисів з історії української музики» (К., 1964, у 2-х т.; автори Л. Архимович, Т. Каришева, Т. Шеффер, О. Шреєр-Ткаченко), що продовжили традицію заг.-істор. оглядів О. Залеського (1916), І. Левицького (1921) та Б. Грінченка (1922), у яких ідеться й про Д. Бортнянського, Б. набуває розвитку. Музикознавчі праці Л. Хіврич, В. Іванова, Н. Герасимової-Персидської, М. Гордійчука присвяч. аналізові окремих жанрів у творчості композитора. Досліджено фугатні форми та аранжування старовин. розспівів у хор. концертах, симф. музику та її роль у зародженні укр. симф. музики, нові прояви нац. муз. стилю в операх і фортепіан. творах. Докладно біографія і творчий шлях композитора висвітлюються у монографії В. Іванова «Дмитро Бортнянський» (К., 1980). Творчому доробку композитора присвяч. ґрунтовні статті в «Історії української музики» (у 6-ти т., К., 1989), де його творчість розглядається за жанрами: хор. концерт (М. Боровик), симф. музика (М. Гордійчук), камерно-вокал. лірика (Т. Булат), інструм. музика (М. Степаненко та Б. Фільц). У перевиданих в останнє десятиліття працях, присвяч. Д. Бортнянському, що раніше були недоступні широкому загалові, містяться цікаві матеріали З. Лиська, М. Антоновича, В. Витвицького. Новий етап Б. пов’язаний із дослідженнями Л. Корній, Л. Кияновської, О. Козаренка, Т. Гусарчук, І. Юдкіна, І. Пясковського, О. Торби, В. Грабовського. Нові дослідження з Б. оприлюднено під час наук.-теор. конф. до 250-річчя від дня народж. Д. Бортнянського. До цього ж ювілею О. Мельник-Гнатишин підготувала бібліогр. покажчик матеріалів крит. літ-ри про композитора. Творчість Д. Бортнянського вивчали також мистецтвознавці з діаспори М. Кузьма та Р. Савицький.

Завантажити статтю