Бохенська Євгенія Іванівна

БОХЕ́НСЬКА Євгенія Іванівна (псевд. і крипт.: Евг., Бох., Е. Б., Евгенія, М-а, Марта та ін.; 03. 01. 1867, с. Красносільці, нині Збараз. р-ну Терноп. обл. — 30. 10. 1944, с. Голешів, нині Жидачів. р-ну Львів. обл.) — письмен­ниця, фольклористка, педагог, громадсько-культурна діячка. Навч. у Терноп. учит. семінарії. Від 1885 до кінця життя вчителювала. Працювала у товариствах «Просвіта» та «Союз українок». Активна учасниця УВО та ОУН. Від серед. 1880-х рр. спілкувалася з І. Франком. Друкувалася від 1884. За фольклор. мотивами створ. вірші «Літа мої молоденькі», «Пусти мене, мамцю» (обидва — «Зоря», 1884, № 9, 18), «Дівчина і рутка» («Дзвінок», 1893, № 18). Написала пере­співи за мотивами творів польс. поетів: Т. Ленартовича — «Люби землю рідненьку» та А. Асника — «Сонце і сирота». У прозі Б. пере­важають реаліст. психол. етюди з життя дітей-сиріт («Мариня», 1890), інтелігенції («Тихі драми: І. Лист; ІІ. По дорозі», 1900), селян («Запомога», 1903), учнів. молоді (цикл «Зі споминів семінаристки», 1906). Опублікувала «Спомини про Корнила Устияновича» («Світ», 1918, № 10). Збирала й друкувала місц. фольклор. Частина творів спрямов. проти австр. мілітаризму та без­глуздості 1-ї світової війни. Фольклорні записи Б. зберігаються у Від­ділі рукописів ІМФЕ НАНУ, частина авто­графів літ. творів — у Від­ділі рукопис. фондів ЛНБ.

Завантажити статтю