Брайчевський Михайло Юліанович

Визначення і загальна характеристика

БРАЙЧЕ́ВСЬКИЙ Михайло Юліанович (06. 09. 1924, Київ — 23. 10. 2001, там само) — історик, археолог. Доктоp історичних наук (1989), професор (1992). Дійсний член УВАН (США), НТШ. Заслужений діяч науки і техніки України. Премія ім. М. Грушевського НАНУ (1997). Закінчив Київський університет (1948), де 1945–46 був головою Студентського наукового товариства. Працював в Ін­ституті археології АН УРСР: кресляр (1946– 47), молодший науковий спів­робітник (1947–56),старший науковий спів­робітник (1956–60, 1970–72 та від кін. 1978), провід­ний науковий спів­робітник (від 1986); 1960–68 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту історії АН УРСР. Фахівець у галузі ран­ньословʼянської і середньовічної археології. Автор досліджень з памʼятко­знавства, історіо­графії, історії культури і політичної думки, наук.-популярних і публіцистичних нарисів. Автор роз­ділів колективних праць «Нариси стародавньої історії УРСР» (1957), «Історичні по­гляди Т. Г. Шевченка» (1964), «Історія українського мистецтва» (1966, т. 1), «Історія селянства Української РСР» (1967, т. 1; усі — Київ). Низку його статей опубліковано в науковій періодиці («Археологія», «Археологічні памʼятки УРСР», «Український історичний журнал» та ін.). Брав участь у досліджен­ні ран­ньословʼянських поселень і могильників на Волині, Поділ­лі, Київщині й Житомирщині. Ви­вчав старожитності Пастирського городища, брав участь у роз­копках давньоруських памʼяток у Києві, Пере­яславі. Один із фундаторів і активних діячів Українського товариства охорони памʼяток історії та культури (1966). Здобув велике ви­зна­н­ня національно орієнтованої громадськості своїми блискучими лекціями про історію України та українські старожитності (зокрема у Клубі творчої молоді) й екс­курсіями історичними місцями Києва. Мав звʼязки з українським правозахисним рухом, брав участь у роз­по­всюджен­ні самвидавчих публікацій. Принципове нес­прийня­т­тя політизованих схем радянської історіо­графії висловив у стат­ті «При­єд­на­н­ня чи воз­зʼ­єд­на­н­ня (історичні замітки з приводу однієї концепції)». Праця, по­дана 1966 до «Українського історичного журналу», не була опублікована й поширювалася в самвидаві; друком ви­йшла за кордоном (перше українське ви­да­н­ня в Канаді 1972, англ. пере­клад 1974, нім. — 1982). Був звільнений з роботи 1968 за під­писа­н­ня ним колективного протесту 138-ми українських діячів культури проти політичних судів. Подальша заборона праці в наукових установах (1968–70 і 1972– 78) і заборона друкуватися й захищати докторську идсертацію були спричинені його від­мовою під­датися на тиск органів держ­безпеки і зректися своїх наукових і політичних по­глядів. 1974 Брайчевського за­прошено президентом Гарвардського університету на працю в Український науковий ін­ститут при цьому університеті, однак він не зміг прийняти цієї пропозиції. Тільки в 1989 ді­став змогу захистити дисертацію на здобу­т­тя наукового ступеня доктора історичних наук.

У незалежній Україні Брайчевський опублікував низку наукових праць і наук.-популярних нарисів, очолив осередок Українського історичного товариства в Києві, працював професором кафедри історії Національного університету «Києво-Могилян. академія» (від 1992). Публікації про т. зв. літопис Аскольда містять низку оригінальних гіпотез і започаткували творчу дис­кусію. Заперечував теорію існува­н­ня давньоруської народності. Написав роз­діл «Наукові зна­н­ня» для 5-том. «Історії української культури» (т. 1, 2001). Велике наукове значе­н­ня мало опублікува­н­ня ним «Історії міста Києва» М. Берлинського (1991). За моно­графію «Утвердже­н­ня християнства на Русі» (К., 1988; рос. перекл. — 1989) нагороджений Між­народною премією фундації Антоновичів (1993). Також є автором низки сонетів, притч, поем (серед них — «Григорій Сковорода»). Ві­домий і як художник-аматор. Мав персональні ви­ставки в Києві (1999) та Лондоні (2000). У мистецький альбом Брайчевського «Історичні порт­рети» (К., 1999) уві­йшло 30 творів, у яких він створив образи (реконстру­йовані порт­рети) видатних політ., церк. і культурних діячів доби Київської Русі (зокрема княгині Ольги, князя Ярослава Мудрого, Нестора Літописця, митрополита Іларіона, Антонія, Феодосія та Никона Печерських). Про­ілюстрував власну кн. «Скарби зна­йдені і не­зна­йдені» (К., 1992).

Пр.: Римська монета на території України. 1959; Коли і як виник Київ. 1963 (пере­вид. російською мовою 1964); Біля джерел словʼянської державності. 1964; Походже­н­ня Русі. 1968; Кон­спект історії України. 1994; Вступ до історичної науки: Навч. посіб. 1995; Походже­н­ня словʼянської писемності. 1998; Ви­брані твори. 1999; Літопис Аскольда. 2001; Часу круговерть. 2003 (усі — Київ); Анти (в рукописі).

Літ.: Ісаєвич Я. Д. «При­єд­на­н­ня чи воз­зʼ­єд­на­н­ня...» М. Брайчевського — пере­ломна подія в українській історіо­графії // Старожитності Русі-України. К., 1994; Ісаєвич Я. Д. М. Брайчевський і його концепція історії України // УІ. 1994. Т. 31; До 75-річчя Михайла Юліановича Брайчевського // Археологія. 1999. № 3; Наукова конференція «Чита­н­ня памʼяті Михайла Брайчевського» // Археологія. 2001. № 1; Памʼяті Михайла Юліановича Брайчевського // Археологія. 2001. № 4; Брайчевський Михайло Юліанович: Некролог // УІЖ. 2002. № 1; Кухарчук В. Ю. Учений, громадянин, особистість // Наукові записки Києво-Могилянської академії. Істор. науки. 2002. Т. 20. Ч. 1.

Я. Д. Ісаєвич

Завантажити статтю