Братунь Ростислав Андрійович

БРАТУ́НЬ Ростислав Андрійович (07. 01. 1927, м. Любомль, нині Волин. обл. — 07. 03. 1995, Львiв) — поет і громадський діяч. Син А. Братуня. Закiн. Львiв. університет (1950). Працював журналiстом; 1963–66 — гол. ред. ж. «Жовтень» (нині «Дзвін»). Працюючи на цій посаді, підтримував новатор. шукання молодих письменників, публікував твори замовчуваних та реабіліт. письменників, зокрема поезії Б.-І. Антонича, романи В. Гжицького («Ніч і день»). 1966–80 очолював Львiв. орг-цiю СПУ. За виступ на похороні загиблого за нез’ясованих обставин композитора В. Івасюка був звільнений з цієї посади. Обраний депутатом ВР СРСР останнього скликання, обстоював укр. нац. символіку, боровся за розпад комуніст. імперії і відновлення укр. незалеж. держави. Автор поет. зб. «Вересень» (1949), «Я — син України» (1958), «Грудка землі» (1962), «Перехрестя» (1969), «Одержимість» (1974), «Літо пізніх жоржин» (1987) та ін. У своїй поезії віддав певну данину темам «золотого вересня», «соціалістичних перетворень», низка віршів позначена багатослівною риторикою та декларативністю. Але справжня природа його таланту — лірична. Віршам про природу, кохання властиві непідробна щирість і довірливість, природність інтонації. Низка віршів Б., покладених на музику А. Кос-Анатольським, Є. Козаком, М. Скориком, В. Івасюком, стали популяр. нар. піснями. Написав також лібрето опери «Заграва» (1959, автор музики А. Кос-Анатольський). У творчому доробку Б. виділяється поема умовно-асоціат. характеру «Зачарований трамвай», у якій фольклорні ремінісценції поєднані з новатор. сюжетно-композиц. прийомами, зокрема зміщенням часово-просторових планів для підкреслення зв’язку часів та спадкоємності поколінь. Поема відбиває заг. тенденцію розширення рамок жанру поеми, характерну для 60-х рр. Вірші Б. перекладалися рос., білорус., польс., англ., португал. та ін. мовами.

Завантажити статтю