Брехт Бертольт

БРЕХТ Бертольт (Brecht Bertolt; 10. 02. 1898, м. Авґсбурґ, Німеч­чина — 14. 08. 1956, Берлін) — німецький письмен­ник, театральний і громадський діяч. Член АМ НДР (1950). Між­нар. Сталін. премія «За зміцне­н­ня миру між народами» (1954). Після закінче­н­ня гімназії навч. на філол. і мед. ф-тах Мюнхен. університету (1917–21). Учасник Листопад. революції 1918 у Німеч­чині. 1920 — драматург Мюнхен. камер. ігор. 1924 пере­їхав до Берліна, працював драматургом у театрах М. Рейнгардта та Е. Піскатора. 1922 за твір «Trommeln in der Nacht» («Барабани в ночі») отримав премію ім. Кляйста. Великий успіх принесла йому « Die Dreigroschenoper» («Тригрошова опера», 1928, музика К. Вай­л­ля). Від 1933 — на еміграції (Австрія, Данія, США). 1936–39 разом із Л. Фейхтванґером та В. Бределем — спів­ред. ж. «Das Wort» («Слово»), який виходив у Москві. У цей період писав сатиричні вірші для нім. Вільного радіо. Від 1948 жив і працював у Сх. Берліні. 1949 — засн. і реж. Берлін. (Брехтів.) ансамблю. Б. належить до пред­ставників т. зв. заангажов. літ-ри, яка слугує словесним рупором сусп. критики й вихова­н­ня публіки в соціаліст. (марксист.) дусі. Ві­домий також як пародист і сатирик, майстер літ. притчі, влучних афоризмів і парадоксів, як критик традиц. соц. і поет. форм. Б. роз­починав свою літ. діяльність, пере­буваючи під впливом засад натураліст. і нігіліст. трактува­н­ня дійсності, як антибуржуаз. екс­пресіоніст, по­ступово вибудовуючи свою індивід. техніку, в якій по­єд­нує елементи натуралізму, екс­пресіонізму й балад. роз­повіді. Від 1920-х рр. роз­робляє теорію й практику т. зв. «епічного» театру, в який уводить хори, мовців, голоси, ві­ді­йшовши від принципу катарсису, створюючи ефект від­чуже­н­ня, предмет., обʼєктив. зверне­н­ня до інтелекту, що дає під­стави для самоінтер­претації, породжує атмо­сферу притчевої по­вчальності. Його твори, насамперед драматичні, набувають рис по­вчальності, характеру параболи внаслідок зверне­н­ня до світ. образів і ві­домих сюжетів світ. літ-ри: «Furcht und Elend des Dritten Reiches» («Страх і від­чай у Третій імперії», 1937– 38), «Die Gewehre der Frau Carrar» («Гвинтівки пані Кар­рар», 1937), «Leben des Galilei» («Життя Ґалілея», 1938–39), «Mutter Courage und ihre Kinder» («Матінка Кураж та її діти»,1938), «Antigone-Modell 1948» («Антігона», 1948, пере­робка Ґьольдерлінового пере­кладу трагедії Софокла). Дія низки пʼєс Б. від­бувається в екзотич. середовищі — «Der gute Mensch von Sezuan» («Добра людина з Сечуані», 1938–40), «Der kaukasische Kreiderkreis» («Кавказьке крейдяне коло»,1944–45),– що надає його творам яскравої образності, парадоксальності, стиліст. виразності. В остан­ній період своєї творчості Б. від­дає пере­вагу т. зв. «діалектичному» театрові, використовуючи діалектику сусп. життя,– суперечність між люд. свободою й соц. справедливістю, прагне­н­ня щастя окремої людини й готовність до самопожертви заради його досягне­н­ня. Б. — автор великих прозових творів: «Dreigroschenroman» («Копійчаний роман», 1934), «Die Geschäfte des Herrn Julius Cäsar» («Діла пана Юлія Цезаря»,1949); оповідань, теор. праць, присвяч. драматургії й театрові: «Vergnügünstheater oder Lehrtheater?» («Театр задоволе­н­ня чи по­вчальний театр?»,1935), «Über experimentelles Theater» («Про екс­периментальний театр»,1939), «Neue Technik der Schauspielkunst» («Нова техніка театрального мистецтва», 1940), «Kleines Organon für das Theater» («Малий органон для театру», 1949), «Dialektik auf dem Theater» («Діалектика в театрі», 1953). Творчість Б. мала вагомий вплив на роз­виток європ. драматургії й театру, була добре ві­дома вона й в Україні. Його художні пошуки й екс­перименти в театрі збігалися з ново­введе­н­нями Леся Курбаса, з від­кри­т­тями М. Куліша. Особливої популярності творчість Б. набула у 60–80-і рр., коли були по­ставлені спектаклі «Матінка Кураж та її діти» (Чернівці), «Тригрошова опера» (Харків, Одеса), «Кавказьке крейдяне коло» (Він­ниця), «Карʼєра Артура Уї» (Київ). Укр. мовою твори Б. пере­клали В. Митрофанов, Ю. Лісняк, Н. Гордієнко-Андріанова, М. Зісман, Л. Череватенко, Є. Попович, Д. Павличко, В. Коптілов та ін.

Тв.: укр. перекл. — Пан Пунтіл­ла та його наймит Матті. К., 1967; Про мистецтво театру. К., 1977; Вірші // Всесвіт. 1977. № 11; Великий Жовтень // Країна Рад — надія наша. К., 1977; Карʼєра Артуро Уї, яку можна було спинити. К., 1978; Діла пана Юлія Цезаря. К., 1983; Копійчаний роман. Матінка Кураж та її діти. Кавказьке крейдяне коло. К., 1987.

Літ.: Затонський Д. Дис­кусія про реалізм і Бертольд Брехт // У пошуках сенсу буття. К., 1967; Вальо М. Поетика епічного театру: Драм. творчість і театр. діяльність Б. Брехта // Жовтень. 1967. № 3; Стус В. Гнівний поет доби: Про нім. драматурга і поета Б. Брехта // Там само. 1968. № 9; Волгина А. Бертольд Брехт: Биобиблиогр. указ. Москва, 1969; R. Grimm. Bertolt Brecht. Stuttgart, 1971; Лапшин В. А. Пьесы-притчи Б. Брехта // Вестн. Моск. університета. Сер. 10. Филология. 1973. № 4; Чирков О. С. Бертольд Брехт. К., 1981.

І. П. Мегела

Завантажити статтю