Брешко-Брешковська Катерина Костянтинівна

БРЕ́ШКО-БРЕШКО́ВСЬКА Катерина Костянтинівна (псевд.: Михайлова К., Проценко С., Старый крестьянин; 13(25). 01. 1844, Черніг. губ. — 12. 09. 1934, Хвали-Почерніце, побл. Праги) — діячка народницького руху, публіцистка. Мати М. Брешко-Брешковського. У 1860-х рр. працювала у повіт. земстві та в нар. школі, організ. її батьком. 1873 зблизилася з бакунінцями Києва й С.-Петербурга. 1874 брала участь у «Київській комуні». Влітку того ж року під імʼям солдатки Фекли Косої «пішла в народ» з метою без­посеред. під­готовки селян. пов­ста­н­ня. Вела просвітн. діяльність серед селян, за що потрапила під на­гляд поліції. 1874 разом зі Стефановичем і Фішером узяла участь в організації рев. гуртків у Києві. 24 вересня 1874 заарешт. Утримувалася у Брацлав. вʼязниці, від 4 жовтня 1876 — у Петропа­влов. фортеці. 23 січня 1878 «на процесі 193-х» засудж. на 5 р. каторж. робіт (1879 замінено поселе­н­ням у Баргузині, Забайка­л­ля). 1881 втекла, спі­ймана, засудж. на 4 р. каторж. робіт у Карі (Забайка­л­ля). Після від­бу­т­тя каторги була пере­ведена у Селенгінськ (нині Бурятія, РФ), а на поч. 90-х рр. — в Іркутськ. Вела літ. діяльність. 1896 амністована. Зу­стрічі та враже­н­ня цих років покладено в основу порт­ретно-мемуар. нарисів, прониз. думкою про морал. і політ. право інтелігенції, зневаженої урядом, на виявле­н­ня будь-яких форм протесту щодо нього: «Ип­полит Мышкин и Архангельский кружок» (Женева, 1904), «Из моих воспоминаний. І. Ишутин и каракозовцы. ІІ. Отец Митрофан» (С.-Петербург, 1906). У 1899 спільно з Г. Гершуні заснувала у Мінську Робітн. партію політ. визволе­н­ня Росії, яка 1902 обʼ­єд­налася з есерівською. 1903 емігрувала до Швейцарії, 1904 читала в США лекції про боротьбу з царизмом. 1905 нелегально повернулася в Росію. Ви­ступала в рев. пресі з «Листами старого друга», напис. у ви­гляді звернень до «внуків і дітей, сестер і братів» (від­так укоренилося її прі­звисько «бабуся російської революції»).1907 заарешт. 1910 вислана до Сибіру. У листопаді 1913 здійснила не­вдалу втечу, була знову заарешт. і заслана до Якутії, згодом пере­ведена в Іркутськ, потім у Мінусинськ (нині Краснояр. край, РФ). Нариси, напис. у цей період («Из воспоминаний С. А. Лешерн, Н. А. Армфельд, Т. И. Лебедева, М. К. Крылова, Г. М. Гельфман», Москва, 1919), вирізняються за­глибле­н­ням у психологію. Після Лютневої революції 1917 повернулася в Петро­град, спів­працювала з правоесерів. г. «Народная воля», ви­ступала за продовже­н­ня війни, під­тримувала Тимчас. уряд і О. Керенського; опублікувала автобіогр. кн. «Бабушка Е. К. Брешко-Брешковская о самой себе». Більшов. пере­ворот 1917 зу­стріла вороже. Брала участь у боротьбі проти рад. влади в Поволжі та Сибіру, 1919 вела антибільшов. агітацію у США. Від 1924 жила в Чехо-Словач­чині, згодом у Франції. До Української Держави ставилася вкрай негативно. 1919 побувала в Закарпат­ті, де її привітно зу­стрічали москвофіли.

Завантажити статтю