Булатович Олександр Ксаверійович

БУЛАТО́ВИЧ Олександр Ксавері­йович (26. 09(08. 10). 1870, м. Орел, нині РФ — 05. 12. 1919, с. Луциківка Лебедин. пов. Харків. губ.) — гео­граф, етно­граф, дослідник Африки. Походив із багатої укр. родини. Закін. Царськосєльський ліцей, отримавши зва­н­ня лейб-гусарського офіцера. 1897–99 здійснив 3 екс­педиції по неви­вчених землях Ефіопії. 1897 у складі рос. Червоного хреста влаштовував шпиталь для ефіоп. вояків, поранених у війні з італійцями; здійснив по­їздку до Адіс-Абеби та центр. і зх. провінцій країни (першим з європейців від­відав окремі регіони). 1897 у С.-Петербурзі видав книгу-щоден­ник «От Энтото до реки Баро», де описав свої враже­н­ня від по­їздки. 1898 досяг пд. узбереж­жя оз. Рудольфа і пере­тнув неві­дому до того європейцям гірську область Кефа (Каффа). Під час походу ви­вчав геологію та гідрогеологію цих земель, наносячи їх на карти, зібрав велику фото­граф. колекцію, від­шуковував цінні етногр. та мінералог. матеріали. Б. спростував поширену серед європ. науковців думку про те, що р. Омо (друга за роз­міром в Ефіопії) є притокою Нілу, й по­значив на карті одну з осн. приток Білого Нілу — р. Собат. Результатом цієї подорожі стали праці: «Из Абис­синии через страну Каффа на озеро Рудольфа» // «Изв. Император. Рус. геогр. об-ва», 1899, т. 35, вып. 3; «С войсками Менелика ІІ. Дневник похода из Эфиопии» (С.-Петербург, 1900). У 1899 досліджував крайній Зх. (провінції Вол­леґа, Улу-Бабор та мусульм. область Бені-Шонгуль на межі з Су­даном). 1902 закін. при­скорений курс Па­влов. військ. училища, отримавши зва­н­ня ротмістра, був при­знач. командиром 5-го ескадрону. Згодом Б. під впливом протоієрея Іоана Кронштадтського залишив військ. службу і прийняв чернецтво під імʼям Антонія. 1907 ви­їхав на Афон, де прийняв схиму, 1910 рукополож. в ієромонахи. Деякий час жив у Никифоров. монастирі в С.-Петербурзі. 1911– 12 знову від­відав Ефіопію з метою організації там православ. монастиря. Зневірений в офіц. рос. православʼї, Б. почав ви­ступати зі ста­т­тями та памфлетами проти Синоду й держ. церк. ідеології, від­стоюючи ідеї імʼяславія (див. Булатовичники). 1913 заарешт. і засланий до родового маєтку в Україні — Луциківки. Брав участь у 1-й світ. війні, був полк. священиком, згодом потрапив у полон, звідки втік, повернувся до Луциківки, однак різке погірше­н­ня зору унеможливило подальше пере­бува­н­ня в армії. Карикатуризований, незаслужено глумливий образ Б. подали І. Ільф та Є. Петров у романі «Дванадцять стільців» (оповіда­н­ня про гусара та монаха-схимника Олексія Булатова).

Літ.: Кобищанов Ю. М. Украинцы в Африке // Африка: Встречи цивилизаций. Москва, 1970; Кацнельсон И. С., Терехова Г. И. По неи­зве­дан­ным землям Эфиопии (О А. К. Булатовиче). Москва, 1975; Рус­ские писатели 1800– 1917: Биогр. слов. Т. 1. Москва, 1989.

П. В. Голобуцький

Завантажити статтю