КОСІО́Р Станіслав Вікенті­йович (06(18). 11. 1889, м. Венґрув Сед­­лец. губ., нині Польща — 26. 02. 1939, Москва) — партійний і радянський діяч. Державні нагороди СРСР. Разом із родиною пере­­­­їхав на Донбас, де 1902 закін. початк. училище при металург. заводі. Від 1905 працював на Юрʼєв. заводі побл. Луганська. 1907 всту­­пив до більшов. партії, 1908–11 очолював її осередок на заводі. Вів рев. агітацію у Катерино­­слав. губ., Харкові, Полтаві, Киє­­ві (один із організаторів місц. комітету партії), за що неодноразово був заарештований. 1915 пере­їхав до Москви, у тому ж році висланий на 3 р. у Іркут. губ. (Росія). Після Лютн. революції 1917 пере­їхав до Петро­града (нині С.-Пе­тербург). Як комісар військ.-рев. комітету взяв активну участь у більшов. пере­вороті. Спів­організатор КП(б)У. Від березня 1918 — нарком фінансів Рад. України; у листопаді 1918 — лютому 1919 — секр. під­піл. Київ. обкому КП(б)У; у травні 1919 — грудні 1920 — секр. ЦК КП(б)У (у липні–грудні 1919 також очолював його Зафронт. бюро); від грудня 1920 — чл. ко­­легії наркомату продовольства УСРР; 1922–25 — на парт. роботі у Сибіру (РФ); 1926–28 — секр. ЦК ВКП(б); 1928–38 — ген. секр. ЦК КП(б)У. Без­посередньо реалізовував в УСРР ріше­н­ня парт. керівництва щодо суціл. колективіза­ції та превентив. ре­пресій, однак не користувався цілковитою довірою Й. Сталіна. У січні 1938 від­кликаний у Москву і при­знач. за­ступник голови Раднаркому СРСР і головою Комісії рад. контролю. З травня 1938 за­арешт., 26 лютого 1939 за звинуваче­н­ням у приналежності до польс. військ. організації засудж. до роз­стрілу. 1956 реабілітований. 2010 Апеляц. суд Києва ви­знав К. одним із організаторів голодомору 1932–33.