БУРЯКІ́ВЕЦЬ Юрій Дмитрович (26. 04. 1922, с-ще Чорнобиль, нині місто у зоні від­чуже­н­ня Київ. обл. — 06. 01. 1996, Нью-Йорк) — письмен­ник. Магістр філософії (1960). Член ОУН (1941). Брав участь у Русі Опору нім. окупантам під час 2-ї світової війни. Був вивезений на примус. роботи до Німеч­чини. Закін. УВУ (1949). Пере­їхавши до США, на­вчався у Дебʼюц. (1949–51) та Пенсильван. (1960) університетах. Опублікував зб. поезій «Слово про Україну» (1946), «До вершин духа» (1948), «Зірниці» (1950; усі — Авґсбурґ), «Вино­градник» (Буенос-Айрес, 1956), «Серця пʼянкого тепло» (1967), «Пере­логи» (1974), «Полумʼяний Влес» (1982), «Мого життя межінь» (1984), «Рідного краю галузка» (1985), «Спів­учі дощечки» (1987; усі — Нью-Йорк). У твор. доробку — драм. поеми «Запорожець у Бразилії», «Весняна казка», «Вінітарова помста», «Святослав» (уві­йшли до зб. «Листки соняшника», Нью-Йорк, 1971). У романі «Нездолан­ні» (у 2-х т., Трентон, 1960– 62; Нью-Йорк, 1991) від­ображено укр. людину, яка виражає внутр. духовне «я» як особл. вид екзистенції у чужому світі, в умовах проти­стоя­н­ня асиміляц. процесам, демогр. та культур. екс­пансії ін. етносів. Герой роману «Пашпорт на Україну» (Нью-Йорк, 1970) Петро Сулима зорієнтов. на синів. обовʼязок перед Україною. У романі «Право на велику дорогу» (Нью- Йорк, 1972) автор змальовує зу­стріч друзів в окупованому німцями Києві з проекцією на житейські оповід­ки. У романі «Ластівʼїною трасою» (Нью-Йорк, 1989) по­дано образи українців на теренах екзотич. Флориди і Таїланду. Проза Б. тематично повʼязана з поезією. Його творчість характеризується філос. осмисле­н­ням сутності буття українського народу, увагою до міфол. та істор. тем, намага­н­ням реконструювати язичниц. часи й архетипну памʼять народу, наснаже­н­ням етногр. картинами рідного краю, елементами біо­графізму. До слабших сторін творчості належать публіцистичність, надмірний дидактизм, одноманітність версифікації, сюжет. схематизм, штучність монологів та діалогів.