Бучило Пилип Степанович

БУЧИ́ЛО Пилип Степанович (12. 11. 1892, с. Межилісся, нині Більського пов. Люблінського воєводства, Польща — 1977, Львів) — церковний діяч, історик, географ. Доктор географічних наук (1940), професор (1933). Закінчив духовну семінарію на Холмщині, Духовну академію в Казані (Татарстан, нині РФ), геолого-географічний факультет Казанського університету (1919), факультет географії та етнографії Московського археологічного інституту (1933); 5 семестрів навчався у Київському комерційному інституті. Вчителював і завідував двокласною земською школою на Холмщині та Волині (1910–12). Працював у Казанській земській архівній комісії (вивчав етнографію); в Науковому комітеті при Московському археологічному інституті, в Науковій семінарії при Кооперативному інституті під керівництвом проф. М. Туган-Барановського і в Науковому товаристві економістів у Києві, а також у Науковому товаристві при ВУАН у Миколаєві. 1920–21 читав лекції у київських ВНЗах. 1922–23 — єпископ Миколаївський і всієї Херсонщини УАПЦ. Від 1923 — науковий співробітник Комісії для складання історико-географічного словника української землі при ВУАН. 1925–26 — науковий співробітник Археографічної комісії ВУАН. Брав участь у дослідженні Ольвійських розкопок на Херсонщині. 1927–29 — завідувач кафедри географії Дніпропетровського університету (нині Дніпро). 1929–33 — завідувач кафедри географії Північнокавказького університету (м. Ставрополь); 1933–37 — професор Дагестанського сільськогосподарського інституту (м. Махачкала) та завідувач кафедри ґрунтознавства та рослинництва Східносибірського університету (м. Улан-Уде, Бурятія; усі — РФ); 1937–44 — завідувач кафедри фізичної географії Узбецького університету (Ташкент). 1944–47 — завідувач і професор, від 1953 — старший викладач кафедри фізичної географії, водночас 1944–45 — декан геологічно-географічного факультету, від 1945 — проректор з навчальної частини, 1951–52 — доцент кафедри геоморфології, 1959–68 — завідувач музею землезнавства Львівського університету. Наукові дослідження: економічна історія України 18 ст.; географія степів Херсонщини, Асканії-Нової; сільськогосподарські ресурси Дагестану, ландшафти Східного Сибіру (Прибайкалля, Даурії, басейнів Селенги, Шилки та Аргуні), природні ресурси Зеравшанської долини; агроґрунтове районування Ставропільщини; агрогеографічне районування західних областей України.

Завантажити статтю