Космізм

Визначення і загальна характеристика

КОСМІ́ЗМ (від космо...) — загальнокультурне поня­т­тя, семантичне по­­ле якого охоплює релігійно-філософські, художньо-естетичні та природничо-наукові течії, ідейні джерела яких закладено у філософських школах Древньої Греції. Уперше слово «космос» викори­став Піфагор у зна­­чен­ні світ. гармонії, тобто струк­­турно-організов. тотальності Все­­світу, яка протистоїть хаосу. У реліг.-філос. течіях К. є не­­відʼєм. частиною теології. В езо­­терич. і окульт. уче­н­нях (гностицизм, каб­бала, теософія та ін.) К. характеризує Всесвіт як складну систему, керовану невидимими над­природ. силами. Тут К. спів­від­носиться з астрол. уявле­н­нями про взаємозвʼязок макрокосмосу й мікрокосмосу, зоряного неба з духов. і тілес. аспектами людини. Саму лю­­ди­­ну при цьому ро­зуміють як «гро­­мадянина Всесвіту», а мікрокос­­мос — як подобу макрокосмосу. Рос. К. — специфіч. світо­гляд (у ньому сполучено язичницт­во, міфологію, християнст­­во), що проти­ставив себе зх. культурі.

Гол. зав­да­н­ням ініціатори рос. К. вбачали в примирен­ні традиц. цін­ностей старого су­спільства й вимог життя про­гресуючої цивілізації. Величез. вплив на рос. К. зробив М. Федоров, який вбачав зав­да­н­ня й глибин. зміст християнства в майбутньому воскресін­ні всіх померлих. «Філософія спіл. спра­­ви» М. Федорова проголошува­­ла курс на керува­н­ня небес. тілами, на оволоді­н­ня часом, на необхідність воскресі­н­ня поперед. поколінь людей (за аналогією з євангел. звісткою про воскресі­н­ня Христа). Згідно з Федоровим, таке воскресі­н­ня здійснить людина за допомогою науки, яка іде від Бога. Але ж всі від­роджені за всю люд. історію люди не зможуть уміститися на одній Землі. Саме тому необхідно освоювати ін. придатні для життя планети. Звідси й ідея про освоє­н­ня космосу. У наук. контекс­тах К. є синонімом слову «космогонія», яке виражає теор. уявле­н­ня про народж. й еволюцію Всесвіту. Роз­виток таких теор. уявлень охоплює всі наук. концепції: від концепції Канта–Лапласа до су­­час. стандарт. моделей фізики елементар. часток, що враховує існува­н­ня у Всесвіті темної матерії й темної енергії. Історично зміст К. ви­значався конк­­ретно-часовими умовами. Ос­­кільки в антич. культурі домінувало піфагорій.-платонічне уяв­­ле­н­ня про космос як про гігант. муз. інструмент, який, до того ж, вважали універсал. живою істотою, К. означав осмисле­н­ня Всесвіту як простору небес. сфер, кожна з яких давала свій влас. тон, а всі разом — гармонію. У культурі середньовіч­чя К. є геоцентричним: у центрі світ. простору роз­міщено Землю, навколо якої обертається Сонце і всі ін. планети. Зірки — лише облямівка геоцентр. планетар. системи.

Середньовіч. К. ґрунтується на біблій. вірі: Космос створ. Богом для людини, яка не тільки є центром світу, а єдиною метою світобудови. У кн. «De Revolutionibus Orbium Coeles­­ti­­um» («Про оберта­н­ня небесних сфер», Нюрнберґ, 1543) М. Коперника закладено основи геліоцентр. К. Для роз­витку цієї концепції К. знач. внесок зробили Дж. Бруно, Ґ. Ґалілей, Й. Кеплер, Р. Декарт, І. Ньютон, І. Кант, П.-С. Лаплас. Геоцентр. і геліоцентр. концепції К. — космолог. концепції соняч. системи, а не Космосу в цілому. Ко­­ли було зʼясовано, що сонячна система — лише не­значна частка універсуму роз­маїтих «зоряних систем» («галактик»), зʼяви­­лися більш все­охопні концепції К. У нових версіях К. Всесвіт зображувався спочатку як «галактика», а потім і як «мегасвіт галактик» («метагалактика»). До­­сліджуючи мегасвіт, сучасна космофізика еволюціонуючого Всесвіту екс­плікує своє глобал. уявле­н­ня про нього у ви­гляді «космолог. принципу», який стверджує, що най­ближчий до нас Космос є типовим зразком для Космосу в цілому. У глобал. мас­штабі Космос однорідний від­носно роз­поділу галактик у мега­просторі як за від­даленістю, так і за напрямом. Глобал. однорідність Космосу, його само­узгодженість і простоту ро­зуміють як природні наслідки фіз. законів суперсили, яка ви­значила еволюцію ран­нього Все­­світу і на­ступну організацію його єдиної структури.

Від 2-ї пол. 20 ст. К. під­дається кардинал. пере­творе­н­ням, ініці­­­йов. від­кри­т­тям при­скореного роз­шире­н­ня далеких галактич. скупчень. Це від­кри­т­тя С. Перлмут­тера, Б. Шмідта й А. Рісса, від­знач. 2011 Нобелів. премією з фізики, зумовило глибоку кри­­зу у К. Колиш. К., який ще недавно вражав красою й когнітив. міццю, що вві­­йшов у під­ручники й енциклопедії, пере­творився на «руїни». Зʼясувалося, що колиш. К. описував усього 5 % матеріал. суб­станції, яка існує в косміч. просторі. Решта 95 % матеріал. суб­станції виявлялися поза його увагою. Нова версія К. зображує світобудову так: Все­світ — фіз. про­стір, заповнений трьома видами матеріал. суб­станції: звичай. світловою (баріон­ною) речовиною (5 % усієї маси), темною матерією (20–25 %), темною енергією (70–75 % заг. маси). У такому Все­світі левову частину матеріал. суб­станції становить не світлова, а темна суб­станція (темна матерія й темна енергія). Пере­д­­бачається, що нинішня структура Всесвіту — інтеграл. під­сумок споконвіч. протиборства гравітації й анти­гравітації. Фіз. природа темної матеріал. суб­станції й анти­гравітації поки не ві­дома науці. Зʼясува­н­ня фіз. природи темної матеріал. суб­станції й анти­гравітації — магістрал. зав­да­н­ня космофізики 21 ст.

Літ.: D. Riess та ін. Observational evi­­dence from supernovae for an accele­­rating universe and a cosmological con­­s­­tant // Astron. J. 1998. Vol. 116; S. Per­­lmutter та ін. Measurements of Omega and Lambda from 42 high-redshift super­­novae // Astrophys. J. 1999. Vol. 517; Ка­­зютинский В. В. Про­блемы типологии космизма как феномена мировой куль­­туры // Науч. чтения памяти К. Э. Циол­­ковского. Калуга, 2009.

В. С. Лукʼянець

Завантажити статтю