Космізм

КОСМІ́ЗМ (від космо...) — загальнокультурне поняття, семантичне по­­ле якого охоплює релігійно-філософські, художньо-естетичні та природничо-наукові течії, ідейні джерела яких закладено у філософських школах Древньої Греції. Уперше слово «космос» використав Піфагор у зна­­ченні світ. гармонії, тобто струк­­турно-організов. тотальності Все­­світу, яка протистоїть хаосу. У реліг.-філос. течіях К. є не­­від’єм. частиною теології. В езо­­терич. і окульт. ученнях (гностицизм, каббала, теософія та ін.) К. характеризує Всесвіт як складну систему, керовану невидимими надприрод. силами. Тут К. співвідноситься з астрол. уявленнями про взаємозв’язок макрокосмосу й мікрокосмосу, зоряного неба з духов. і тілес. аспектами людини. Саму лю­­ди­­ну при цьому розуміють як «гро­­мадянина Всесвіту», а мікрокос­­мос — як подобу макрокосмосу. Рос. К. — специфіч. світогляд (у ньому сполучено язичницт­во, міфологію, християнст­­во), що протиставив себе зх. культурі.

Гол. завданням ініціатори рос. К. вбачали в примиренні традиц. цінностей старого суспільства й вимог життя прогресуючої цивілізації. Величез. вплив на рос. К. зробив М. Федоров, який вбачав завдання й глибин. зміст християнства в майбутньому воскресінні всіх померлих. «Філософія спіл. спра­­ви» М. Федорова проголошува­­ла курс на керування небес. тілами, на оволодіння часом, на необхідність воскресіння поперед. поколінь людей (за аналогією з євангел. звісткою про воскресіння Христа). Згідно з Федоровим, таке воскресіння здійснить людина за допомогою науки, яка іде від Бога. Але ж всі відроджені за всю люд. історію люди не зможуть уміститися на одній Землі. Саме тому необхідно освоювати ін. придатні для життя планети. Звідси й ідея про освоєння космосу. У наук. контекстах К. є синонімом слову «космогонія», яке виражає теор. уявлення про народж. й еволюцію Всесвіту. Розвиток таких теор. уявлень охоплює всі наук. концепції: від концепції Канта–Лапласа до су­­час. стандарт. моделей фізики елементар. часток, що враховує існування у Всесвіті темної матерії й темної енергії. Історично зміст К. визначався конк­­ретно-часовими умовами. Ос­­кільки в антич. культурі домінувало піфагорій.-платонічне уяв­­лення про космос як про гігант. муз. інструмент, який, до того ж, вважали універсал. живою істотою, К. означав осмислення Всесвіту як простору небес. сфер, кожна з яких давала свій влас. тон, а всі разом — гармонію. У культурі середньовіччя К. є геоцентричним: у центрі світ. простору розміщено Землю, навколо якої обертається Сонце і всі ін. планети. Зірки — лише облямівка геоцентр. планетар. системи.

Середньовіч. К. ґрунтується на біблій. вірі: Космос створ. Богом для людини, яка не тільки є центром світу, а єдиною метою світобудови. У кн. «De Revolutionibus Orbium Coeles­­ti­­um» («Про обертання небесних сфер», Нюрнберґ, 1543) М. Коперника закладено основи геліоцентр. К. Для розвитку цієї концепції К. знач. внесок зробили Дж. Бруно, Ґ. Ґалілей, Й. Кеплер, Р. Декарт, І. Ньютон, І. Кант, П.-С. Лаплас. Геоцентр. і геліоцентр. концепції К. — космолог. концепції соняч. системи, а не Космосу в цілому. Ко­­ли було з’ясовано, що сонячна система — лише незначна частка універсуму розмаїтих «зоряних систем» («галактик»), з’яви­­лися більш все­охопні концепції К. У нових версіях К. Всесвіт зображувався спочатку як «галактика», а потім і як «мегасвіт галактик» («метагалактика»). До­­сліджуючи мегасвіт, сучасна космофізика еволюціонуючого Всесвіту експлікує своє глобал. уявлення про нього у вигляді «космолог. принципу», який стверджує, що найближчий до нас Космос є типовим зразком для Космосу в цілому. У глобал. масштабі Космос однорідний відносно розподілу галактик у мегапросторі як за віддаленістю, так і за напрямом. Глобал. однорідність Космосу, його самоузгодженість і простоту розуміють як природні наслідки фіз. законів суперсили, яка визначила еволюцію раннього Все­­світу і наступну організацію його єдиної структури.

Від 2-ї пол. 20 ст. К. піддається кардинал. перетворенням, ініці­­йов. відкриттям прискореного розширення далеких галактич. скупчень. Це відкриття С. Перлмуттера, Б. Шмідта й А. Рісса, відзнач. 2011 Нобелів. премією з фізики, зумовило глибоку кри­­зу у К. Колиш. К., який ще недавно вражав красою й когнітив. міццю, що вві­йшов у підручники й енциклопедії, перетворився на «руїни». З’ясувалося, що колиш. К. описував усього 5 % матеріал. субстанції, яка існує в косміч. просторі. Решта 95 % матеріал. субстанції виявлялися поза його увагою. Нова версія К. зображує світобудову так: Все­світ — фіз. простір, заповнений трьома видами матеріал. субстанції: звичай. світловою (баріонною) речовиною (5 % усієї маси), темною матерією (20–25 %), темною енергією (70–75 % заг. маси). У такому Все­світі левову частину матеріал. субстанції становить не світлова, а темна субстанція (темна матерія й темна енергія). Перед­­бачається, що нинішня структура Всесвіту — інтеграл. підсумок споконвіч. протиборства гравітації й антигравітації. Фіз. природа темної матеріал. субстанції й антигравітації поки не відома науці. З’ясування фіз. природи темної матеріал. субстанції й антигравітації — магістрал. завдання космофізики 21 ст.

Завантажити статтю