БУ́ЧMA Амвросій Максиміліанович (14. 03. 1891, Львів — 06. 01. 1957, Київ) — актор, режисер. Брат О. Бучми-Левицької, чоловік В. Бжеської, на­званий батько І. Бжеського, дід В. Заболотної. Народний артист СРСР (1944). Професор (1940). Сталінські премії (1940, 1949). Державні нагороди СРСР. На сцені від 1906 (хорист і танцюрист театру товариства «Руська бесіда», Львів). 1914–15 — унтер-офіцер австро-угорської армії, 1915–17 пере­бував у російському полоні. Від 1918 актор Театру М. Садовського і студент Київського муз.-драм. ін­ституту. 

Засновник і керівник Нового Львівського театру (Стрий, 1919), Театру ім. І. Франка (Він­ниця, 1920), Театру-студії ім. І. Франка (Черкаси, 1921). У 1922–35 (з пере­рвою 1926–30 — кіностудія Всеукр. фото-кіно­управлі­н­ня, перші ролі у кіно) — провід­ний актор театру «Березіль»; 1936–57 — провід­ний актор і режисер Київського академ. укр. драм. театру ім. І. Франка. Під час 2-ї світової війни 1942–43 очолював 2-у фронт. бригаду театру на Сталін­градському і Донському фронтах. 1945–48 — художній керівник Київської кіностудії художніх фільмів. Акторським дебютом була ремарка «вносять самовар» у ви­ставі «Батькова казка» І. Карпенка-Карого (успішно зі­граний без текс­ту Старий Лакей). Б. притаман­ні рідкісна сценічна правдивість, глибокий психологізм, філософське тлумаче­н­ня ролей. Мав оперний голос (Йонтек, «Галька» С. Монюшка), грав на скрипці. Починав як герой-неврастенік (Освальд, «Примари» Г. Ібсена; Корній, Мулен у пʼєсі «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Вин­ниченка), але зразу ж виявив широчінь жанрового діапазону. 

Досконало володів при­йомами мовлен­нєвої виразності, пластикою, мімікою. Б. — актор могутнього трагедійного таланту, виконував також комедійні ролі, що здебільшого спри­ймалися як трагікомедійні. У режисурі по­єд­нував екс­центричність із психологічною правдою яскраво виявлених почут­тів. Основою ролі вважав внутрішній особистий ритм (школа «Березоля» і вроджена музикальність), широко користувався виразною акторською дета­л­лю, що роз­кривала під­текст і суть образу.  Автор статей з питань акторської творчості (зб. «З глибин душі», К., 1959).

Серед учнів — Н. Копержинська, К. Степанков, В. Туз. Свої твори Б. присвятили М. Рильський, П. Тичина, О. Ільченко (роман «Козацькому роду нема пере­воду, або ж Мамай і чужа молодиця», 1958). Імʼям Б. на­звано пароплав, вулицю в Києві, за­проваджено премію НСТДУ за найкраще викона­н­ня чоловічої ролі. Встановлено памʼятник на могилі (Байкове кладовище) і на тер. Одеської кіностудії; меморіальну дошку в Києві на будинку по вул. Володимирська, № 14, памʼятний знак-барельєф у Львові на розі вул. Озаркевича та пл. Св. Юра, на місці будинку, де про­йшли молоді роки артиста (2003, арх. В. Каменщик, скульптор Т. Бриж). Знято документальний фільм «Амвросій Бучма» (1961), телевізійний фільм «Амвросій Бучма» (1999, реж. О. Ільїнська).