Баал Махшовес

Визначення і загальна характеристика

БАА́Л Махшовес (справж. — Ісраель Еліезер Еліяшев; 1873, м. Ковно, нині Каунас, Литва — 1924, Берлін) — єврейський літературний критик. Псевдонім означає «той, хто роз­мірковує». Дотримувався по­гляду, що євр. література є і має бути двомовною — на ідиші та івриті. Б. брав участь у пере­кла­дан­ні мовою ідиш кн. Т. Герцля «Altneuland» (у дослів. перекл. «Давня нова країна»). Автор перед­мови до ви­даної 1906 в Одесі збірки творів Х.-Н. Бялика (мовою ідиш). Актив. учасник євр. видавничої діяльності в Одесі на поч. 20 ст., спів­роб. одес. і варшав. євр. журналів. 1917–20 жив у Києві. Тут, за умов УНР, діяли числен­ні євр. культурні установи, зʼявилося чимало євр. видавництв. Б. 1918–20 сприяв ви­знан­ню Д. Бергельсона як одного з найви­значніших євр. прозаїків, брав участь у формуван­ні Київ. групи євр. літераторів. У своїх публікаціях, зокрема в кн. «» («Пів­ден­не єврейство і єврейська література в 19 ст.», напис. у Києві і Берліні 1920–22 і вид. у Берліні 1922), Б. об­стоював думку, що сучас. література на ідиші (попри те, що її найбільші видавн. центри в остан. чверті 19 ст. були у Варшаві та Вільно) сформувалася в Над­дні­прян. Україні зуси­л­лями письмен­ників — «українських євреїв», читачами якої також були «українські євреї». Б. чи не перший почав уживати цей термін разом із терміном «пів­ден­ні євреї» (укр. землі були на Пд. Рос. імперії). Засн. сучас. літ-ри мовою ідиш він вважав Нахмана з Брацлава, а серед пізніших авторів виділяв Менделе Сатановера, Менделе Мойхер-Сфорима, Шолом-Алейхема. За Б., нова євр. література почала формуватися як важл. чин­ник у процесі проти­стоя­н­ня нар. релігії (хасидизму) й секуляр. просвітництва (гаскали). У той час, коли хасидизм зберігав тісний звʼязок із простим народом і послуговувався в пере­казах і літ. творах пере­важно мовою ідиш, просвітництво, повʼязане з багатими й освіч. євреями, орієнтувалося на іврит, нім., а ще більше на рос. мову й освіту, охоче спів­працювало з рос. урядом і його установами. Обидва напрями висміювали один одного, що привело до пошире­н­ня сатир. і гуморист. літ-ри. Більшість літераторів, які писали мовою ідиш в Україні, були прихильниками хасидизму і народництва. Характерний для хасидизму оптимізм від­ображав, на думку Б., характер саме укр. євреїв, які завжди були тісно повʼязані з ремісництвом і навіть із землеробством, зайняті продуктив. працею і торгівлею, не без іронії ставились до схоласт. роз­мірковувань талмудистів: і ортодоксів, і прихильників гаскали. На противагу їм, гаскала вважала мову ідиш шкідливим «жаргоном» і наполягала на ви­вчен­ні івриту і російської мови, світських наук, на лояльності й від­даності рос. державі. Цим проти­стоя­н­ням, на думку Б., зумовлені особливості тієї літ-ри мовою ідиш, що утворилася на укр. землях. Водночас поділяв по­гляд, що етнічні особливості ви­значаються істор., геогр., між­етніч. об­ставинами, і під­креслював, що роз­квіт нової євр. літ-ри тісно повʼяз. з особливостями земель Волині, Поді­л­ля та Галичини. Після 1921 Б. заснував видавництво у Берліні, де друкував, зокрема, свої істор.-літ. роз­відки.

Літ.: 1986, (Словник нової літератури мовою ідиш. Нью-Йорк, 1986).

М. Д. Фел­лер

Завантажити статтю