Багмут Алла Йосипівна

БА́ГМУТ Алла Йосипівна (12. 05. 1929, Харків — 06. 09. 2008, Київ) — мовознавець, перекладачка. Дочка Й. Багмута, мати О. Микитенко. Доктор філологічних наук (1980), професор (1993). Закін. Київський університет (1952), де й викладала (1955–57). Від 1957 — науковий співробітник Інституту мовознавства АН УРСР, 1963–65 — вчений секр. Відділ. мови, літ-ри та мистецтвознавства АН УРСР, 1965–72 — старший науковий співробітник, 1972–77 — завідувач відділу експерим. фонетики, 1977–91 — провідний науковий співробітник відділу теорії та історії української мови Інституту мовознавства АН УРСР. Від 1991 — в Інституті української мови НАНУ: завідувач відділу фонетики та інтонології (до 1996), завідувач відділу теорії і практики мовних комунікацій та соціолінгвістики (1997–99), гол. н. с. відділу соціолінгвістики (1999–2001). Від 1997 за сумісн. — професор кафедри слов’ян. філології Київ. університету. Фахівець у галузі слов’ян. мовознавства, богемістики, експерим. фонетики, інтонології, теорії мовної комунікації, лінгвіст. термінології, історії славістики. Від 1958 — чл. Укр. термінол. комісії з лінгвістики при Укр. комітеті славістів, від 1968 — її голова і чл. Міжнар. термінол. комісії з лінгвістики при Міжнар. комітеті славістів. Працями з інтонації укр. літ. і розмовної мов та інтонації слов’ян. мов закладено основи вивчення суперсегментного рівня української мови. Брала участь у підготовці енцикл. «Українська мова» (К., 2000). Перекладала з чес. та нім. мов: Б. Нємцова «Бабуся» (К., 1962) та «Казки» (К., 2002), Л. Бехштайн «Казки» (К., 2000).

Завантажити статтю