МИКИТЕ́НКО Оксана Олегівна (2 травня 1956, Київ) — фольклорист, пере­кладачка. Дочка А. Багмут і О. Микитенка, онука Й. Багмута та І. Микитенка. Доктор філологічних наук (2012). Закінчила Київський університет (1978). Від­тоді працює в Ін­ституті мово­знавства імені О. О. Потебні НАНУ (Київ): від 2000 — провід­ний науковий спів­робітник. Фахівець у галузі словʼянської фольклористики, сербістики, етнолінгвістики та етнокультурної історії. Наукові дослідже­н­ня: сербський фольклор, між­словʼянські фольклорні й фольклористичні звʼязки, обрядовий фольклор та народні вірува­н­ня, словʼянська міфологія, про­блеми взаємозвʼязку мови і культури, сучасні транс­формації народної культури та про­блеми етноідентифікації, літературно-фольклорні взаємо­впливи, історія фольклористики. Працями з порівняльного аналізу української та балкано-словʼянської (болгарської, македонської, сербської, чорногорської) традиції похорон­ного оплакува­н­ня започаткувала комплексне ви­вче­н­ня етнопоетичних кон­стант фольклорного текс­ту. Брала участь у під­готовці енциклопедичного словника «Художня культура західних і пів­ден­них словʼян (ХІХ — початок ХХ столі­т­тя)» (К., 2006). Спів­працює з редакцією журналу «Народна творчість та етнологія», науковим редактором його спеціалізованих ви­дань «Болгарська фольклористика», «Македонська фольклористика», «Турецька фольклористика», «Сербська фольклористика». Пере­кладає з сербської і болгарської мов: М. Пантич «Якщо це любов» (2012), Н. Килибарда «Угренова земля та інші оповід­ки» (2011, спів­автор; обидва — Київ), Д. Христов «Мерилін Монро — тріумф і агонія» // «Всесвіт» (2014, № 5–6). Учасниця між­народних кон­гресів славістів у Софії (1988), Братиславі (1993), Кракові (1998), Любляні (2003), Охриді (Македонія, 2008), Мінську (2013).