«БАНДЕ́РІВЦІ» — неофіційна назва членів революційної фракції ОУН та їхніх однодумців і прихильників. Входили пред­ставники молодшого поколі­н­ня ОУН, яке сформувалося на українських землях у боротьбі проти польської влади, прихильники найрадикальніших методів боротьби за Українську само­стійну соборну державу. Походить від прі­звища лідера цієї організації С. Бандери. Під час національно-визвольних змагань 40–50-х років «бандерівці» виявили героїзм і самопосвяту в боротьбі за незалежність України, що межували з фанатизмом. Назва «бандерівці» стала на західно-українських землях (див. Західна Україна) синонімом незламності й активності українських патріотів. Про них складено сотні пов­станських пісень народного і літературного походже­н­ня. 

За радянських часів «бандерівцями» називали всіх пред­ставників українського націоналістичного під­пі­л­ля. Радянська пропаганда не гребувала ніякими засобами, щоб надати назві «бандерівець» вкрай негативного емоційного й політичного забарвле­н­ня. На побутовому рівні шовіністичне міщанство вживало це слово стосовно всіх національно сві­домих українців, а в ширшому плані — всього українського населе­н­ня Західної України. Однак спроби окупаційних режимів (російського, німецького, польського), їхніх сателітів і колаборантів надати цій лексемі негативного змісту серед національно сві­домого українства не спри­ймалися. 

Непоодинокі рішучі прихильники незалежності народів Середньої Азії і Кавказу також називали себе азербайджанськими, турке­станськими, узбецькими, чеченськими «бандерівцями». Так називають також членів Закордон­них Частин Організації Українських Націоналістів, на від­міну від «мельниківців» та «двійкарів».