Барнич Ярослав Васильович

БА́РНИЧ Ярослав Васильович (30. 09. 1896, с. Балинці побл. Коломиї, нині Снятин. р-ну Івано-Фр. обл. — 01. 06. 1967, м. Клівленд, шт. Огайо, США) — композитор, диригент, педагог, скрипаль, громадський діяч. Навч. у Коломий. гімназії (1906–14), закін. Львів. вищий муз. ін­ститут (1924; викл. Е. Зуна, О. Ясеницька-Волошин, В. Барвінський). У 1914 добровольцем вступив до легіону УСС; у жовтні 1915 склав гімназ. іспит зрілості у Відні. Разом з М. Гайворонським організував смичк. квартет УСС, до складу якого уві­йшли А. Баландюк та Р. Лесик. 1916 стає диригентом Укр. театру товариства «Бесіда» у Львові (кер. А. Будзинський): по­ставлено «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Гальку» та ін. 1921 працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» В. Кос­сака (Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б. Овчарського (Львів). 1921– 24 знову диригував в Укр. театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Й. Стадника. Вперше здійснив по­становку опери «Від­ьма» (1922) та оперети «Бабський бунт» (1923; автор обох — Я. Ярославенко. З диригентом Л. Гладиловичем по­ставив оперети «Княгиня Чардашу» й «Баядерка» І. Кальмана (1923–24). 1925–26 — муз. кер. і диригент Укр. театру товариства «Просвіта» (Ужгород). Ви­їздив до Берліна, де по­глиблював зна­н­ня з диригува­н­ня на курсах у В. Ґрос­са. В Ужгороді Б. по­ставив «Мадам Бат­терфляй» Дж. Пуч­чіні, «Фауста» Ш. Ґуно, «Сільську честь» П. Масканьї, «Ноктюрн» М. Лисенка, «Від­ьму» Я. Ярославенка, «Циганського барона» та «Лилика» Й. Штраус­са, «Циганське коха­н­ня» Ф. Легара та ін. 1927–29 працював у Самборі учителем жін. учител. семінарії «Рідна школа», організував філію Львів. вищого муз. ін­ституту, диригував хором Самбір. «Бояна», разом з дружиною Я. Рубчак створив аматор. театр. 1929 Б. пере­їхав до Станіслава (нині Івано-Франківськ). Працював у семінарії сестер Василіянок, жін. гімназії Укр. пед. товариства, Держ. укр. чол. гімназії, Муз. ін­ституті ім. М. Лисенка, Держ. муз. ін­ституті ім. С. Монюшка, Польс. вищій школі ім. Ф. Шопена, диригував хором «Боян». 1932 — викладач історії церк. музики і співу в Станіслав. духов. семінарії; 1939 — муз. кер. обл. театру ім. І. Франка, диригент симф. оркестру в Держ. філармонії. 1940 організував Гуцул. ансамбль пісні й танцю. У 30-х рр. були створені популярні пісні-танго «Ох, соловію» (1932), «Чи тямиш?» (1932), «Гуцулка Ксеня» (1932–33), «Хлопче, мій хлопче» та ін., а також оперети «Дівча з “Маслосоюзу”» (1932–33), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936). У 1941–44 був диригентом Львів. опер. театру. За участю Б. по­ставлено драм. сцену «Камін­ний господар» Лесі Українки на музику Б. Кудрика, оперу «Про­дана наречена» Б. Сметани, «Вечорниці» П. Ніщинського, балети «Мрії старого композитора» Й. Штраус­са, «Пер Ґюнт» Е. Ґріґа, «Пташник з Тіролю» К. Целера та ін. 1944 ви­їхав за кордон: спочатку до Німеч­чини (1944–49), а згодом до США, де жив і працював у Філадельфії (1949), Лорейні, Клівленді (шт. Огайо, 1950–67). У 1952 в Нью-Йорку створ. Укр. муз. ін­ститут, в одній із філій якого (Клівленд і Лорейн) Б. викладав гру на скрипці й теор. предмети. Від 1950 — диригент Укр. хору ім. Т. Шевченка (Клівленд). Створив симф. сюїту й мелодраму «Батурин», низку хор. творів («Львів», слова Т. Курпіта, для чол. хору; «Поклін», слова Л. Мурович і «Досвіта», слова Марійки Під­гірянки, для жін. хору; «Ми йдемо на бій» Яра Славутича, для мішаного хору та ін.), дит. пʼєси для фортепіано («Трембіта», «Коник» та ін.), пісня «Лист з Америки», обробка «Гандзі» для мішаного хору та ін. 8 липня 1961 за під­готовку концерт. про­грами з нагоди від­кри­т­тя памʼятника Т. Шевченку у Він­ніпезі, у якій взяли участь 300 спів­аків і 80 музикантів, міська управа присудила Б. зва­н­ня почес. громадянина міста. 23 квітня 1966 Б. вручено спец. почесну від­знаку творчої праці — «Золота батута». Оста­н­ня робота Б. — пʼєса-казка на 3 дії «Чародійна сопілка» залишилась незакінч., на проха­н­ня дружини Б. текст був допис. Леонідом Полтавою, а музика — Б. Сарамагою та В. Овчаренком. У рідному селі Б. від­крито мемор. дошку, у Коломиї імʼям композитора на­звано вулицю.

Літ.: Гайський О. Ярослав Барнич: Життя та творчий шлях // Вісті. 1966. № 3; Філоненко Л. Ярослав Барнич та його пісня «Гуцулка Ксеня» // НТЕ. 1994. № 4; Пушик С. Про авторів пісень «Червоні маки» і «Гуцулка Ксеня» // Галичина. 1995. № 106–114; Філоненко Л. Ярослав Барнич — митець, педагог, громадянин (до 100-річчя від дня народж.) // Мистецтво та освіта. 1996. № 2; Його ж. Ярослав Барнич: Наук.-популяр. нарис про життя та творчість. Дрогобич, 1999.

Л. П. Філоненко

Завантажити статтю