Білорусь, Республіка Білорусь (Беларусь, Рэспубліка Беларусь)

БІЛОРУ́СЬ, Республіка Білорусь (Беларусь, Рэспубліка Беларусь) – держава у Східній Європі. На Пн. Зх. межує з Литвою і Латвією, на Сх. – з Росією, на Пд. – з Україною, на Зх. – з Польщею. Пл. 207,6 тис. км². Насел. 10,3 млн осіб (2002). Етнічні групи: білоруси – 78 %, росіяни – 13 %, поляки – 4 %, українці – 3 %, євреї – 1 %. Мови: білорус., рос. (обидві держ.), польс., литов., укр. Віросповідання: православні – 80 %, католики – 15 %, греко-католики, юдеї. Столиця – Мінськ (1,7 млн мешканців). Найбільші міста: Гомель (503,7 тис. жит.), Могильов (371,3 тис. жит.), Вітебськ (358,7 тис. жит.), Гродно (308,9 тис. жит.), Брест (300,4 тис. жит.), Бобруйськ (228 тис. жит.). Держ. устрій – республіка. Глава держави – президент. Глава уряду – прем’єр-міністр. Законодав. орган – Нац. збори (Рада Республіки і Палата представників). Грошова одиниця – білорус. рубль.

Білорус. народність склалася переважно зі сх.-слов’ян. племен кривичів, дреговичів і радимичів. Протягом своєї історії Б. перебувала у тривалих і безпосередніх зв’язках з Україною. У ранньому середньовіччі на тер. сучас. Б. було кілька князівств, найзначніше серед яких – Полоцьке. За літопис. даними, у 10 ст. в Б. княжили варязькі династії, не зв’язані з київ. князями, які в цей час об’єднували сх.-слов’ян. землі. Першими увійшли в держ. систему Київ. Русі смолен. кривичі. Наприкінці 10 ст. Володимир Великий здобув Полоцьк і пізніше лишив там князем сина Ізяслава. У Турово-Пінському князівстві 988–1015 правив князь Святополк Володимирович. Поділ Турово-Пінського князівства на укр. і білорус. частини, перевага в ньому укр. центрів Турова і Пінська спричинили, як відомо, до тривалого протистояння між Києвом і Полоцьком. На відміну від Турово-Пінської й Смоленської земель, які були в єдності з Київ. державою, полоцько-мінські князі (нащадки Ізяслава) вели політику відокремлення від неї. Подальше роздрібнення білорус. князівств при екон. і політ. ослабленні Київ. держави призвело до того, що у 1-й чв. 14 ст. Полоцька земля опинилася у складі Великого князівства Литовського, яке 1569 було об’єднане з Польщею. У 16–17 ст. укр.-білорус. зв’язки залишилися й надалі міцними. Білорус. братства (в Могильові, Вітебську та ін.) спільно з українськими виступали проти польс. і катол. впливів. В Остроз. академії, Львів. братській школі, Києво-Могилянській академії навчалося чимало білорусів. Спільною була і реліг.-полемічна літ-ра. Внаслідок Білорус. кампанії козац. війська (1654–55) пд.-сх. білорус. землі, відвойовані у Речі Посполитої, стали базою для формування Білорус. полку. Ця військ. і адм.-територ. одиниця мала у своєму складі 21 сотню, командував нею полковник І. Нечай. Становлення на білорус. землях притаманного для України полково-сотен. устрою викликало протидію з боку рос. царя Олексія Михайловича, який хотів приєднати ці землі до Рос. держави. Збройні рос.-укр. конфлікти згодом переросли у війну. 1659 рос. війська витіснили козаків Білорус. полку, а Укр. козац. держава відмовилася від претензій на землі Пд.-Сх. Білорусі (внаслідок підписання 17 жовтня 1659 гетьманом Ю. Хмельницьким Переяслав. статей). Наприкінці 18 ст. тер. Б. відійшла до Росії. Від 25 березня 1918 – Білорус. Нар. Респ. 1 січня 1919 проголошено Білорус. РСР, яка 1922 увійшла до складу СРСР. За Ризьким договором 1921 Зх. Б. відійшла до Польщі, від листопада 1939 – у складі Білорус. РСР. У добу білорус. культур. відродження 19 – поч. 20 ст. не раз виявлялися зв’язки його з укр. культур. і нац. рухом. Написана на поч. 19 ст. «Энеіда навыварат» (автор невідомий) має багато спільних рис з «Енеїдою» І. Котляревського. Є відомості про зв’язки Т. Шевченка з літ. гуртком білорус. письменника Я. Борщевського в С.-Петербурзі. Впливу творчості Т. Шевченка зазнав поет Ф. Богушевич, який жив деякий час в Україні й закінчив Ніжен. ліцей. У 20 ст. найвидатніші білорус. письменники Янка Купала, Якуб Колас, А. Гурло, М. Богданович та ін. перекладають твори Т. Шевченка та ін. укр. письменників. Укр. мовою перекладено й видано твори багатьох білорус. письменників, зокрема Ф. Богушевича, Янки Купали, Якуба Коласа, К. Чорного та ін. (див. Білорусистика). У 80-х рр. 19 ст. Б. вперше відвідав укр. театр – трупа М. Старицького, пізніше відбувалися виступи ін. укр. театрів (п’єси укр. драматургів часто ставили білорус. аматор. гуртки). Перед 1-ю світ. війною існували зв’язки між діячем білорус. відродження І. Луцкевичем і митрополитом Андреєм Шептицьким, який 1907 відвідав Б. У рад. період практикувалися гастрольні поїздки білорус. театрів в Україну і укр. до Б., подорожі груп письменників для взаємного зближення. Долю, подібну до ВАПЛІТЕ (1926–28), мала білорус. літ. група «Узвишша» (1926–30): обвинувачення проти обох літ. організацій були однакові – націоналізм, свобода творчості, орієнтація на Зх., відкидання впливу Москви. Переслідування більшовиками білорус. націонал-демократів і укр. діячів відбувалися в той самий період (1929–38) і мали ті ж наслідки для обох держав. 25 серпня 1991 в Б. було проголошено «Декларацію про суверенітет». Внаслідок підписання у грудні 1991 Біловез. угоди Б. – у складі СНД. 1997 підписано договір про утворення союзу Б. і Росії. Б. є чл. ООН, ЮНЕСКО, ВООЗ, Ради Європи, ОБСЄ.

Поверхня Б. рівнинна. У серед. частині простягається невисоке Білорус. пасмо, що складається з окремих височин і є частиною гол. вододілу між басейнами Чорного і Балтій. морів. На Пн. від нього – Полоцька низовина, на Пд. – заболочене Білорус. Полісся. Найбільші ріки: Зх. Двіна, Дніпро, Прип’ять, Німан, Сож, Березина. Озера: Нароч, Браславські. Клімат країни помірний, вологий, на Сх. більш континентальний. Середня температура січня –8 °С, липня +17 °С. Бл. 30 % тер. вкрито лісами, переважно хвойними. Поширені дикий кабан, лось, заєць, бобер. У нац. парку «Біловезька пуща» охороняються зубри, або європ. бізони; у Березин. заповіднику – бобер, видра та ін. Значна частина тер. Б. забруднена радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС 1986.

Б. перебуває на шляху ринк. трансформації господарства. ВНП (1995) – 21,35 млрд дол. США, на душу насел. – 2070 дол. США. Основні галузі промисловості: електротехніка, машинобудування, нафтопереробка, харч. пром-сть. Гол. галузь с. господарства – молочно-м’ясне тваринництво. Вирощують картоплю, зернові культури, льон, цукр. буряк. Експортують верстати, комп’ютери, телевізори, велосипеди, мотоцикли, годинники, холодильники, хім. продукцію, добрива, шини, картоплю; імпортують нафту й нафтопродукти, природний газ, кам’яне вугілля, прокат чорних металів, устаткування, деревину, продукти харчування. Осн. торг. партнер – Росія (60 % товарообігу).

Дипломат. відносини між Україною і Б. встановлено 27 грудня 1991. Між ними підтримуються торг.-екон. зв’язки. Б. експортує в Україну с.-г. техніку, калійні добрива, синтет. волокна, імпортує соняшникову олію, складну техніку, трансформатори та ін. Нині на тер. Б. проживає понад 291 тис. українців. Найбільш компактно вони розселені у Гомел. (68 тис.) та Брест. (60 тис.) обл. Бл. половини українців вважають укр. мову рідною. Пд.-зх. частина тер. сучас. Б., що розташ. між ріками Зх. Буг, Прип’ять (прит. Дніпра), Ясельда (прит. Прип’яті) та Нарев, відома як Берестейщина, яка є продовженням укр. етніч. території. Це Малоритський, Кам’янецький, Брестський, Жабинковський, Березовський, Дрогичинський, Івановський, Пінський, Столінський, а також частково Пружанський, Ганцевицький, Івацевицький, Ляховицький і Лунінецький р-ни Брестської обл. Проте історія укр.-білорус. розмежування у пд.-зх. і пд. частинах Б. є досить складним питанням, оскільки насел. Берестейщини в одних переписах рахувалося як українці, а в ін. – як білоруси. Так, за переписом 1897 більшість насел. Берестейщини була віднесена до українців. Етнографи констатували, що й частину насел. ін. регіонів Б. за мовою можна вважати українцями. Моск. діалектолог. комісія С.-Петербур. АН 1914 зараховувала берестей. мовний масив до пн.-укр. мовних говірок. Згідно з Брестським мирним договором 9 лютого 1918 Берестейщина входила до складу УНР, однак у пізніших переписах насел. більшість її жителів реєструвалася вже як білоруси. Зокрема, згідно з даними переписів 1926 – в СРСР і 1931 – в Польщі, число українців у Б. становило лише 34,5 тис. осіб. Згодом чисельність українців, зокрема й за рахунок міграції з України, зростає: 1959 їх було 131,1 тис. (1,6 % від усього насел.), 1970 – 190,8 тис. (2,1 %), 1979 – 231,0 тис. (2,4 %), 1989 – 290,0 тис. (2,8 %). У 1920-х рр. на Берестейщині діяло товариство «Просвіта», яке організувало культ.-просвіт. курси, де слухачі серед ін. вивчали укр. мову, історію та географію України. У 20–40-х рр. у Бресті функціонувала укр. приватна школа ім. О. Стороженка. В часи польс. панування (до 1939) влада, прагнучи ополячити місц. насел., не визнавала його належності до укр. етносу й називала «поліщуками». Від 1939, коли ця тер. ввійшла до складу Білорус. РСР, місц. насел. стало вважатися білорусами. Однак 1939 в Бресті ще працювала укр. б-ка, а в сільс. місцевості – 127 хат-читалень «Просвіти»; 1939–40 діяло 49 укр. шкіл. У подальші роки діяльність укр. культ.-осв. закладів у Б. була згорнута. Ситуація почала змінюватися у 90-х рр., коли відновився рух за нац.-культ. відродження українців Б. Найпомітніше ці процеси відчувалися саме на Берестейщині. У лютому 1990 в Бресті засн. Укр. громад.-культ. об’єдн. Брест. обл. «Берестейщина», яке діяло до 1999. Гол. мета об’єдн. – захист етнічної ідентичності укр. насел. Берестейщини, збереження та подальший розвиток української мови, культури, традицій, вивчення своєї історії. Осередки об’єдн. були створені в Бресті, Брестському, Кам’янецькому, Дрогичинському, Кобринському, Жабинковському та Пінському р-нах. 1991–97 об’єдн. видавало г. «Голос Берестейщини». 1995–99 функціонувало громад. об’єдн. «Просвіта Берестейщини» ім. Т. Шевченка, яке 1996– 99 видавало г. «Берестейський край». Їхня діяльність припинилася під штучним приводом неправильного оформлення документації на перереєстрацію. У 90-х рр. діяли також укр. організації «Кобзар» (Мінськ), «Верховина» (Гомель) та ін. У травні 1994 в Бресті розпочала роботу укр. б-ка, яка фактично виконує функції укр. культ.-інформ. центру. Від 1997 у Брест. обл. діє Укр. наук.-пед. союз «Берегиня», який проводить наук. конф., організовує у брест. школах факультативи української мови. Від 2000 – Культ.-просвітн. спілка українців «Полісся». У серпні 2002 у Бресті на поч. бульв. Т. Шевченка встановлено погруддя Т. Шевченка (скульптор В. Головко, арх. Р. Шилай). На вимогу укр. громади українська мова вивчається в кількох школах Кобринського і Дрогичинського р-нів.

Серед визнач. істор. пам’яток Б. – середньовіч. замок у м. Мир, палацово-парк. ансамбль у м. Несвіж, замок у м. Ліда, собор св. Софії в Полоцьку. У Мінську: Троїцьке передмістя, відновлений квартал у стилі рококо; костел св. Олени та Симона у псевдоготич. стилі (20 ст.); кафедрал. Петропавлів. собор у стилі бароко; ХМ, музей Великої вітчизн. війни; кілька худож. галерей. Під Мінськом – спорт. комплекс Раубичі.

Літ.: Заставний Ф. Д. Українські етнічні землі. Л., 1993; Леонюк В. Словник Берестейщини. Л., 1996; Горобець В. М. Білорусь козацька: Полковник Іван Нечай та українські змагання за Південно-Східну Білорусь (1655–1659). К., 1998.

О. В. Савченко

Рекомендована література

Заставний Ф. Д. Українські етнічні землі. Л., 1993;
Леонюк В. Словник Берестейщини. Л., 1996;
Горобець В. М. Білорусь козацька: Полковник Іван Нечай та українські змагання за Південно-Східну Білорусь (1655–1659). К., 1998.