Білорусь, Республіка Білорусь (Беларусь, Рэспубліка Беларусь)

Визначення і загальна характеристика

БІЛОРУ́СЬ, Республіка Білорусь (Беларусь, Рэспубліка Беларусь) — держава у Східній Європі. На Пн. Зх. межує з Литвою і Латвією, на Сх. — з Росією, на Пд. — з Україною, на Зх. — з Польщею. Площа 207,6 тис. км². Насел. 10,3 млн осіб (2002). Етнічні групи: білоруси — 78 %, росіяни — 13 %, поляки — 4 %, українці — 3 %, євреї — 1 %. Мови: білорус., рос. (обидві держ.), польс., литов., укр. Віро­сповіда­н­ня: православні — 80 %, католики — 15 %, греко-католики, юдеї. Столиця — Мінськ (1,7 млн мешканців). Найбільші міста: Гомель (503,7 тис. жит.), Могильов (371,3 тис. жит.), Вітебськ (358,7 тис. жит.), Гродно (308,9 тис. жит.), Брест (300,4 тис. жит.), Бобруйськ (228 тис. жит.). Держ. устрій — республіка. Глава держави — президент. Глава уряду — премʼєр-міністр. Законодав. орган — Нац. збори (Рада Республіки і Палата пред­ставників). Грошова одиниця — білорус. рубль.

Білорус. народність склалася пере­важно зі сх.-словʼян. племен кривичів, дреговичів і радимичів. Протягом своєї історії Б. пере­бувала у тривалих і без­посередніх звʼязках з Україною. У ран­ньому середньовіч­чі на тер. сучас. Б. було кілька князівств, най­значніше серед яких — Полоцьке. За літопис. даними, у 10 ст. в Б. княжили варязькі династії, не звʼязані з київ. князями, які в цей час обʼ­єд­нували сх.-словʼян. землі. Першими уві­йшли в держ. систему Київ. Русі смолен. кривичі. На­прикінці 10 ст. Володимир Великий здобув Полоцьк і пізніше лишив там князем сина Ізяслава. У Турово-Пінському князівстві 988–1015 правив князь Святополк Володимирович. Поділ Турово-Пінського князівства на укр. і білорус. частини, пере­вага в ньому укр. центрів Турова і Пінська спричинили, як ві­домо, до тривалого проти­стоя­н­ня між Києвом і Полоцьком. На від­міну від Турово-Пінської й Смоленської земель, які були в єд­ності з Київ. державою, полоцько-мінські князі (нащадки Ізяслава) вели політику від­окремле­н­ня від неї. Подальше роз­дрібне­н­ня білорус. князівств при екон. і політ. ослаблен­ні Київ. держави при­звело до того, що у 1-й чв. 14 ст. Полоцька земля опинилася у складі Великого князівства Литовського, яке 1569 було обʼ­єд­нане з Польщею. У 16–17 ст. укр.-білорус. звʼязки залишилися й надалі міцними. Білорус. братства (в Могильові, Вітебську та ін.) спільно з українськими ви­ступали проти польс. і катол. впливів. В Остроз. академії, Львів. братській школі, Києво-Могилянській академії на­вчалося чимало білорусів. Спільною була і реліг.-полемічна літ-ра. Внаслідок Білорус. кампанії козац. війська (1654–55) пд.-сх. білорус. землі, від­во­йовані у Речі Посполитої, стали базою для формува­н­ня Білорус. полку. Ця військ. і адм.-територ. одиниця мала у своєму складі 21 сотню, командував нею полковник І. Нечай. Становле­н­ня на білорус. землях притаман­ного для України полково-сотен. устрою викликало протидію з боку рос. царя Олексія Михайловича, який хотів при­єд­нати ці землі до Рос. держави. Збройні рос.-укр. конфлікти згодом пере­росли у війну. 1659 рос. війська витіснили козаків Білорус. полку, а Укр. козац. держава від­мовилася від претензій на землі Пд.-Сх. Білорусі (внаслідок під­писа­н­ня 17 жовтня 1659 геть­маном Ю. Хмельницьким Пере­яслав. статей). На­прикінці 18 ст. тер. Б. ві­ді­йшла до Росії. Від 25 березня 1918 — Білорус. Нар. Респ. 1 січня 1919 проголошено Білорус. РСР, яка 1922 уві­йшла до складу СРСР. За Ризьким договором 1921 Зх. Б. ві­ді­йшла до Польщі, від листопада 1939 — у складі Білорус. РСР. У добу білорус. культур. від­родже­н­ня 19 — поч. 20 ст. не раз виявлялися звʼязки його з укр. культур. і нац. рухом. Написана на поч. 19 ст. «Энеіда навыварат» (автор неві­домий) має багато спільних рис з «Енеїдою» І. Котляревського. Є ві­домості про звʼязки Т. Шевченка з літ. гуртком білорус. письмен­ника Я. Борщевського в С.-Петербурзі. Впливу творчості Т. Шевченка за­знав поет Ф. Богушевич, який жив деякий час в Україні й закінчив Ніжен. ліцей. У 20 ст. найвидатніші білорус. письмен­ники Янка Купала, Якуб Колас, А. Гурло, М. Бог­данович та ін. пере­кладають твори Т. Шевченка та ін. укр. письмен­ників. Укр. мовою пере­кладено й ви­дано твори багатьох білорус. письмен­ників, зокрема Ф. Богушевича, Янки Купали, Якуба Коласа, К. Чорного та ін. (див. Білорусистика). У 80-х рр. 19 ст. Б. вперше від­відав укр. театр — трупа М. Старицького, пізніше від­бувалися ви­ступи ін. укр. театрів (пʼєси укр. драматургів часто ставили білорус. аматор. гуртки). Перед 1-ю світ. війною існували звʼязки між діячем білорус. від­родже­н­ня І. Луцкевичем і митрополитом Андреєм Шептицьким, який 1907 від­відав Б. У рад. період практикувалися гастрольні по­їздки білорус. театрів в Україну і укр. до Б., подорожі груп письмен­ників для взаємного зближе­н­ня. Долю, подібну до ВАПЛІТЕ (1926–28), мала білорус. літ. група «Узвиш­ша» (1926–30): обвинуваче­н­ня проти обох літ. організацій були однакові — націоналізм, свобода творчості, орієнтація на Зх., від­ки­да­н­ня впливу Москви. Пере­слідува­н­ня більшовиками білорус. націонал-демократів і укр. діячів від­бувалися в той самий період (1929–38) і мали ті ж наслідки для обох держав. 25 серпня 1991 в Б. було проголошено «Декларацію про суверенітет». Внаслідок під­писа­н­ня у грудні 1991 Біловез. угоди Б. — у складі СНД. 1997 під­писано договір про утворе­н­ня союзу Б. і Росії. Б. є чл. ООН, ЮНЕСКО, ВООЗ, Ради Європи, ОБСЄ.

Поверх­ня Б. рівнин­на. У серед. частині про­стягається невисоке Білорус. пасмо, що складається з окремих височин і є частиною гол. вододілу між басейнами Чорного і Балтій. морів. На Пн. від нього — Полоцька низовина, на Пд. — заболочене Білорус. Поліс­ся. Найбільші ріки: Зх. Двіна, Дні­про, Припʼять, Німан, Сож, Березина. Озера: Нароч, Браславські. Клімат країни помірний, вологий, на Сх. більш континентальний. Середня температура січня –8 °С, липня +17 °С. Бл. 30 % тер. вкрито лісами, пере­важно хвойними. Поширені дикий кабан, лось, заєць, бобер. У нац. парку «Біловезька пуща» охороняються зубри, або європ. бізони; у Березин. заповід­нику — бобер, видра та ін. Значна частина тер. Б. за­бруднена радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС 1986.

Б. пере­буває на шляху ринк. транс­формації господарства. ВНП (1995) — 21,35 млрд дол. США, на душу насел. — 2070 дол. США. Основні галузі промисловості: електротехніка, машинобудува­н­ня, нафтопереробка, харч. пром-сть. Гол. галузь с. господарства — молочно-мʼясне тварин­ництво. Вирощують картоплю, зернові культури, льон, цукр. буряк. Екс­портують вер­стати, компʼютери, телевізори, велосипеди, мотоцикли, годин­ники, холодильники, хім. продукцію, добрива, шини, картоплю; імпортують нафту й нафто­продукти, природний газ, камʼяне вугі­л­ля, прокат чорних металів, устаткува­н­ня, деревину, продукти харчува­н­ня. Осн. торг. партнер — Росія (60 % товарообігу).

Дипломат. від­носини між Україною і Б. встановлено 27 грудня 1991. Між ними під­тримуються торг.-екон. звʼязки. Б. екс­портує в Україну с.-г. техніку, калійні добрива, синтет. волокна, імпортує соняшникову олію, складну техніку, транс­форматори та ін. Нині на тер. Б. проживає понад 291 тис. українців. Найбільш компактно вони роз­селені у Гомел. (68 тис.) та Брест. (60 тис.) обл. Бл. половини українців вважають укр. мову рідною. Пд.-зх. частина тер. сучас. Б., що роз­таш. між ріками Зх. Буг, Припʼять (прит. Дні­пра), Ясельда (прит. Припʼяті) та Нарев, ві­дома як Берестейщина, яка є продовже­н­ням укр. етніч. території. Це Малоритський, Камʼянецький, Брестський, Жабинковський, Березовський, Дрогичинський, Івановський, Пінський, Столінський, а також частково Пружанський, Ганцевицький, Івацевицький, Ляховицький і Лунінецький р-ни Брестської обл. Проте історія укр.-білорус. роз­межува­н­ня у пд.-зх. і пд. частинах Б. є досить складним пита­н­ням, оскільки насел. Берестейщини в одних пере­писах рахувалося як українці, а в ін. — як білоруси. Так, за пере­писом 1897 більшість насел. Берестейщини була від­несена до українців. Етно­графи кон­статували, що й частину насел. ін. регіонів Б. за мовою можна вважати українцями. Моск. діалектолог. комісія С.-Петербур. АН 1914 зараховувала берестей. мовний масив до пн.-укр. мовних говірок. Згідно з Брестським мирним договором 9 лютого 1918 Берестейщина входила до складу УНР, однак у пізніших пере­писах насел. більшість її жителів реєструвалася вже як білоруси. Зокрема, згідно з даними пере­писів 1926 — в СРСР і 1931 — в Польщі, число українців у Б. становило лише 34,5 тис. осіб. Згодом чисельність українців, зокрема й за рахунок міграції з України, зро­стає: 1959 їх було 131,1 тис. (1,6 % від усього насел.), 1970 — 190,8 тис. (2,1 %), 1979 — 231,0 тис. (2,4 %), 1989 — 290,0 тис. (2,8 %). У 1920-х рр. на Берестейщині діяло товариство «Просвіта», яке організувало культ.-просвіт. курси, де слухачі серед ін. ви­вчали укр. мову, історію та гео­графію України. У 20–40-х рр. у Бресті функціонувала укр. приватна школа ім. О. Стороженка. В часи польс. панува­н­ня (до 1939) влада, прагнучи ополячити місц. насел., не ви­знавала його належності до укр. етносу й називала «поліщуками». Від 1939, коли ця тер. вві­йшла до складу Білорус. РСР, місц. насел. стало вважатися білорусами. Однак 1939 в Бресті ще працювала укр. б-ка, а в сільс. місцевості — 127 хат-читалень «Просвіти»; 1939–40 діяло 49 укр. шкіл. У подальші роки діяльність укр. культ.-осв. закладів у Б. була згорнута. Ситуація почала змінюватися у 90-х рр., коли від­новився рух за нац.-культ. від­родже­н­ня українців Б. Найпомітніше ці процеси від­чувалися саме на Берестейщині. У лютому 1990 в Бресті засн. Укр. громад.-культ. обʼ­єдн. Брест. обл. «Берестейщина», яке діяло до 1999. Гол. мета обʼ­єдн. — захист етнічної ідентичності укр. насел. Берестейщини, збереже­н­ня та подальший роз­виток української мови, культури, традицій, ви­вче­н­ня своєї історії. Осередки обʼ­єдн. були створені в Бресті, Брестському, Камʼянецькому, Дрогичинському, Кобринському, Жабинковському та Пінському р-нах. 1991–97 обʼ­єдн. видавало г. «Голос Берестейщини». 1995–99 функціонувало громад. обʼ­єдн. «Просвіта Берестейщини» ім. Т. Шевченка, яке 1996– 99 видавало г. «Берестейський край». Їхня діяльність припинилася під штучним приводом неправильного оформле­н­ня документації на пере­реєстрацію. У 90-х рр. діяли також укр. організації «Кобзар» (Мінськ), «Верховина» (Гомель) та ін. У травні 1994 в Бресті роз­почала роботу укр. б-ка, яка фактично виконує функції укр. культ.-інформ. центру. Від 1997 у Брест. обл. діє Укр. наук.-пед. союз «Берегиня», який проводить наук. конф., організовує у брест. школах факультативи української мови. Від 2000 — Культ.-просвітн. спілка українців «Поліс­ся». У серпні 2002 у Бресті на поч. бульв. Т. Шевченка встановлено погру­д­дя Т. Шевченка (скульптор В. Головко, арх. Р. Шилай). На вимогу укр. громади українська мова ви­вчається в кількох школах Кобринського і Дрогичинського р-нів.

Серед ви­знач. істор. памʼяток Б. — середньовіч. замок у м. Мир, палацово-парк. ансамбль у м. Несвіж, замок у м. Ліда, собор св. Софії в Полоцьку. У Мінську: Троїцьке перед­містя, від­новлений квартал у стилі рококо; костел св. Олени та Симона у псевдоготич. стилі (20 ст.); кафедрал. Петропавлів. собор у стилі бароко; ХМ, музей Великої вітчизн. війни; кілька худож. галерей. Під Мінськом — спорт. комплекс Раубичі.

Літ.: За­ставний Ф. Д. Українські етнічні землі. Л., 1993; Леонюк В. Словник Берестейщини. Л., 1996; Горобець В. М. Білорусь козацька: Полковник Іван Нечай та українські змага­н­ня за Пів­ден­но-Східну Білорусь (1655–1659). К., 1998.

О. В. Савченко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю