Берестейщина
БЕРЕСТЕ́ЙЩИНА — історичний регіон у середній течії Західного Бугу з центром у м. Берестя (нині Брест, Білорусь). Інші назви — Берестійщина, Берестейська земля, Берестейська волость. В історичних творах, що стосуються минулого Берестейщини, з’являлася низка хибних тверджень, частину з яких спростовано істориками, деякі ж тези і зараз дістають підтримку, що зумовлено політичними міркуваннями. Історіографічні похибки й відверті фальсифікації використовувалися як «аргументи» в історичних дискусіях та політичній боротьбі.
Східнослов’янське населення з’явилося на цій території в перших століттях н. е. (пам’ятки зарубинецької культури в околиці Більська й Бересті). Постійна східнолов’янська колонізація почалася у 2-й пол. 6 ст. У 6–9 ст. належала до території розселення дулібів (волинян) над серед. Бугом, по річки Ливець і Нурець на захід та Ясельду на північний схід. Від 10 ст. — у складі Київської Русі, від 2-ї пол. 12 ст. — Галицько-Волинського князівства. Берестя вперше згадано в Лаврентіївському списку літопису 1017 як Берестій. 1270–88 регіон входив до володінь Володимира Васильковича, 1288–92 — Мстислава Даниловича. У 1-й пол. 14 ст. Берестейщина ввійшла до Туровського князівства (від 1413 — воєводства) у складі Великого князівства Литовського. Берестя 1390 отримало Маґдебурзьке право; від 1513 Берестейщина — у Підляському воєводстві, 1566 — окреме Берестейське воєводство, за яким закріпилась назва Берестейщина (сх. частина колишньої Берестейської землі з містами Берестя, Кобрин, Пінськ), а назва Підляшшя — за її зх. частиною (з містами Дорогичин, Більськ, Мельник, Сураж).
Із регіоном пов’язані життя і діяльність Л. Зизанія, І. Потія, А. Филиповича, М. Кричевського, О. Стороженка, Д. Фальківського. Населення Берестейщини брало активну участь у козацьких повстаннях і Визвольній війні 17 ст. 1657 пінська шляхта проголосила своє входження з усім повітом до Української козацької держави; створено Пінсько-Турівський козацький полк. 1793–95 належала Росії. Російський перепис 1897 на тер. Берестейського і Кобринського повітів зареєстрував 287,4 тис. україномовного населення, 70,7 тис. єврейськомовного, 12,7 тис. польськомовного і 5,6 тис. білоруськомовного. Діяли кооперативи, «Українбанк».
Брестським мирним договором 1918 регіон визнано за Україною. 2 січня 1919 німецьке командування передало управління на тер. Полісся крайовому комісарові УНР в Бересті. До компетенції українських органів влади перейшли міське й сільське самоврядування, міліція, загальне шкільництво, судівництво, опіка над хворими й улаштування фінансових інституцій. У Бересті був адміністративний осередок української державної адміністрації Берестейщини, Холмщини і Підляшшя. На території Берестейського і Кобринського повітів перші українські школи було організовано 1917 (загалом 96 українських народних шкіл, у яких навчалося 5,2 тис. дітей, працювало 110 учителів, із них 59 місцевих). Заходами Холмського комітету створено Комісаріат народної освіти для Холмщини, Підляшшя і Полісся. Для забезпечення кадрами народної школи й прогімназії від кін. 1918 в Бересті тричі проведено спеціальні вчительські курси за участю бл. 500 осіб. У Бересті 1918 виходили часописи «Мир» і «Вісник Холмського губерніального староства», випущено «Український буквар» А. Савчука; 1919 у Бересті опубліковано «Просвітній український календар». На поч. 1919 Берестейщину окупувало польське військо. У 20–30-х рр. належала до Поліського воєводства. Від 1918 розпочало діяльність товариство «Просвіта» (очолювали П. Артем’юк, В. Дмитріюк, В. Криницький), яке підтримувало Українську приватну школу ім. О. Стороженка (1924– 35). «Просвіта» на землях Берестейщини діяла легально лише 1923–35. У 1927 відбувся воєвод. з’їзд, на який прибуло 120 делегатів. З’їзд визнав діяльність Товариства потрібною для краю і дав відсіч спробам КП Зх. Білорусі зробити «Просвіту» своїм легал. додатком. 1935 П. Артем’юка ув’язнено у Березі Картузькій, але Товариство діяло до 1938. Від поч. 20 ст. працювала театральна трупа О. Василенка, який організовував також зібрання з читанням української класики, святкування Шевченкових ювілеїв. Під час 2-ї світової війни виходило «Наше Слово», а в Пінську — «Пінська газета» (ред. обох Ф. Дудко).
Після 2-ї світової війни українські школи ліквідовано. Автохтонне населення Берестейщини, яке здавна входило до українського етнічного ареалу, розмовляло західнополіським діалектом української мови. Однак після приєднання цієї території (1939– 41, від 1944) до Білоруської РСР щодо етнічно української людності стало входити в ужиток визначення «білоруси», яке мало тут переважно територіально-політичний характер. Від поч. 90-х рр. пожвавився український культурно-освітній рух. 1990 засновано Українське громад.-культурне об’єднання Брестської обл., виходила г. «Голос Берестейщини» (1991– 96). 1994–99 діяло об’єднання «Просвіта Берестейщини» ім. Т. Шевченка, яке видавало часопис «Берестейський край». Від 1996 у Брестському університеті діє кабінет україністики; викладають українську мову й літературу та історію України, працює студентська спілка «Берегиня». 2002 в м. Брест встановлено пам’ятник Т. Шевченку.
Рекомендована література
- Тисяча років стремління Берестійщини до єдності з Україною. Лц., 1990;
- Петренко А. Берестейщина в складі УНР // Берестей. край. 1996. № 2;
- J. Hawryluk. Ziemia Brzeska w dobie paсstwowošci ruskiej (X–XIV w.) // Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze. 1996–97. T. 5–6;
- Винниченко І. Українці Берестейщини, Підляшшя і Холмщини в першій пол. ХХ ст.: Хроніка подій. К., 1999;
- Гаврилюк Ю. Берестейщина — регіон у лабетах геополітики // ПУ. 2002. № 3–4;
- Лоза Ю. Західне Полісся: етнічні межі і політичні кордони // Там само;
- Климчук Ф. Говірки Берестейсько-Пинського Полісся // Там само.
Завантажити статтю
