Білоруська мова

Визначення і загальна характеристика

БІЛОРУ́СЬКА МО́ВА — мова білорусів, основного населе­н­ня Республіки Білорусь. Рідною її вважають 6,7 млн осіб (88 % мешканців Білорусі за пере­писом 1979). Разом із рос. та укр. мовами становить сх. групу словʼян. мов. Існує в діалект. та літ. формах. Діалектна форма Б. м. виходить за адм. межі Білорусі й поширена в сусід. р-нах Литви, Латвії, у Смолен. і Брян. обл. Росії та в Білостоц. воєводстві Польщі.

Фонет. система сучас. білорус. літ. мови складається з 6-ти голос. звуків, які по­значаються 10-ма літерами: а, о, у, ы, э, і, е, ё, ю, я, та 39-ти приголос. звуків, для по­значе­н­ня яких використовуються 22 літери: б, в, г, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, у, ў, ф, х, ц, ч, ш. У білорус. абетці немає характерних для укр. письма літер и, ї, є, ґ, щ, а також властивого рос. азбуці ъ, і є деякі літери, від­сутні в українській абетці: ё, ў, э, ы. Замість літери «щ» вживається ди­граф «шч». Використовується також роз­ділювал. знак (ʼ) апо­строф. Б. м. має чимало фонет. особливостей, спільних з укр. і від­мін­них від російської мови: сполуче­н­ня -ри-, -ли- на місці давніх -ръ-, -лъ-, -рь-, -ль- у позиції між приголос.: білорус. глытаць, грымець, дрыжаць — укр. глитати, гриміти, дрижати; рефлексація ультракоротких (редукованих) ы˘, І˘ в позиції перед j у від­критих складах: білорус. брыю, крыю, мыю — укр. брию, крию, мию; пере­хід л > в(ў) після колишнього ъ: білорус. воўна, воўк, поўны — укр. вовна, вовк, повний; асиміляція j мʼякими приголос. і їх подовже­н­ня в позиції між голос.: білорус. жыццё, суд­дзя, ноччу — укр. життя, суддя, ніччю; фрикативний приголосний замість проривного g, при­ставні приголосні в і г у деяких словах, що історично починалися голос. звуком: білорус. вугал, вуліца, [гаўца] — укр. вугол, вулиця, вівця; збереже­н­ня клич. від­мінка імен­ників; втрата -ть у 3 ос. одн. дієслів теперіш. і майбут. часу: білорус. бярэ, нясе, цячэ — укр. бере, несе, тече; збереже­н­ня чергува­н­ня г, к, х — з, ц, с у від­мінк. формах імен­ників: білорус. на дарозе, у руцэ — укр. на дорозі, в руці; чергува­н­ня г — ж, к — ч у формах 2 ос. одн. дієслів наказ. способу: білорус. бяжы, пячы — укр. біжи, печи і т. ін.

Б. м., як і ін. словʼян., почала формуватися без­посередньо після роз­паду прасловʼян. етномов. спільноти (серед. 1 тис. н. е.) на основі племін. діалектів дреговичів та радимичів на Пд. Зх. і діалектів зх. кривичів на Пн. Сх. Через це білорус. етномовна тер. здавна виразно поділялася на 2 діалектні масиви — поліський і кривицький. Хоча ними користувалися генетично від­мін­ні групи сх. словʼян, їх неухильно й послідовно зближували діалектні риси, що виникали під дією спільних для обох етномов. ареалів балтського субстрату, існува­н­ня якого було зумовлене тим, що сх.-словʼян. племена — предки білорусів — заселили частину споконвіч. балт. земель й асимілювали на них місц. населе­н­ня. Впливом балт. субстрату найвірогідніше тлумачаться такі специф. риси білорус. фонетики: повне (недисимілятивне) ака­н­ня типу галава, нага, баранаваць, яке виникло, ймовірно, у 7–8 ст. н. е.; дзека­н­ня і цека­н­ня типу дзень, дзікі, людзі, цесны, цярпець (можливо, ще в говорах дуліб. племін. союзу), а також помічений іще Ю. Карським спільний білорус.-балтій. словник. фонд і слова зі спільними коренями — особливо в с.-г., рибал. і бортниц. лексиці, що належать до сфери найдавнішої люд. діяльності. Давній діалект. поділ білорус. етномов. тер. на поліські і кривицькі діалекти зберігається й нині в існуван­ні пд.-зх. і пн.-сх. білорус. наріч, унаслідок взаємодії яких виділилася смуга пере­хід. середньобілорус. говорів. Ви­знач. рисами Б. м., що виникли внаслідок позицій. змін голос. і приголос. звуків, є також «яка­н­ня» (бяроза, вясна, мядовы, спяваць), яскраво виражена твердість шиплячих та р (жонка, жэрдка, чалавек, шалом, парадак, рукзак), при­ставні приголосні в, г, й перед наголош. голосними (вока, возера, восень, навука, гэты, дагэтуль, ён (jон) і при­ставні ненаголош. голосні перед збігом груп приголосних (аржаны, іржаны, аўторак, імчаць, ілгаць, ільвіца); суфікс -ва- у дієсловах недоконаного виду (укр. -ува-, -юва-): абвязваць, наколваць, падпісваць, прымарожваць, супакойваць), своєрідна акцентуація багатьох лексем (акy´нь, алe´нь, аснo´ўны, віхo´р, высo´ка, гліня´ны, грэ´бці, дазвo´л, жанчы´на, каме´н­ны, ко´лісь, мо´мант, мэ´та, нажнíцы, падле´так, сме´шны, угару´, уно´чы, царква´ та ін.). Морфологія і синтаксис Б. м. в осн. рисах спільні з іншими сх.-словʼян. мовами.

Б. м. має давню писемну традицію. Памʼятки давньобілорус. писемності, створ. на основі давньорус. писем. традицій зі знач. проникне­н­ням народнорозмов. елементів, збереглися від 13 ст. (Полоцькі, Вітебські, Смоленські грамоти й договори, зокрема з Ригою та Готським берегом, берест. грамоти 13–14 ст., зна­йдені у Вітебську і Мстиславі). У 12–13 ст. в білорус. містах створювалися літописи, окремі епізоди з яких ді­йшли до нас у складі пізніших літопис. зводів. У епоху литов.-рус. держави (13–16 ст.) «руська» мова стала держ. мовою Великого князівства Литовського, а її діловий стиль обслуговував держ. потреби й на укр. землях у складі цього князівства, внаслідок чого утворився білорус.-укр. варіант ділової мови. Від серед. 15 ст. специф. риси Б. м. проникають у писемність на­стільки, що є під­стави говорити про тогочасну білорус. літ. мову. Найві­домішими памʼятками білорус. актової та канцеляр.-юрид. писемності є Віслицький статут (1347), Статути Великого князівства Литовського (ред. 1529, 1566 і 1588), Литов. метрика (держ. архів, що налічує бл. 600 книг) та ін. До серед. 17 ст. Б.  м. використовувалася також у канцеляріях і судах на тер. етніч. Литви, нею створювалися документи для Великого князівства Литовського у королів. канцеляріях Кракова і Варшави. Серед жанрово-стильових різновидів давньої білорус. писемності одне з провід. місць належало оригінал. і пере­клад. світ. худож. літературі (літописи, щоден­ники, хроніки, пере­кладні повісті «Александрыя», «Троя», «Гісторыя аб Атыле» та ін., апокриф. й агіогр. твори тощо). Від поч. 16 ст. Б. м. проникає і в канон. реліг. текс­ти внаслідок спроб зробити їх зро­зумілими простому народові. У 1517–19 Ф. Скорина пере­клав старобілорус. писемною мовою й на­друкував у Празі 23 книги Біблії, у серед. 16 ст. було пере­кладено Псалтир, бл. 1580 ви­йшов друком пере­клад Євангелія В. Тяпинського, 1562 — «Катэхізіс» С. Будного, а від кін. 16 ст. зʼявилися числен­ні церковно-полемічні твори й література, спрямована на по­вчал. тлумаче­н­ня Святого Письма, числен­на агіогр. література тощо.

Білорус. нар. мова 16–17 ст. знач. мірою від­ображена в реліг. книгах татар, які поселилися в Білорусі у 14–16 ст., — Кітабах, напис. давньобілорус. мовою, але араб. графікою. Бл. серед. 17 ст. у нових істор. умовах федерат. держави (Речі Посполитої) білорус. літ. мова занепадає й витісняється польс. мовою, яка на кін. 17 ст. стала основною в усіх галузях громад. і культур. життя. Нова білорус. літ. мова на нар. основі зароджується в інтермедіях до шкіл. драм 17–18 ст., у «Камедыі» К. Марашевського (1787), в анонім. промовах, декламаціях, сатир. листах, духов. і побут. віршах та піснях. У 1-й пол. 19 ст. створено анонімні високохудожні пародійно-сатир. поеми нар. мовою «Энеіда навыварат» і «Тарас на Парнасе». Нова білорус. літ. мова формувалася пере­важно в поет. жанрах, які були провід­ним протягом 19 ст. (білорус.-польс. поети Я. Чачот, А. Рипінський, А. Борщевський, В. Сиракомля, білорус. поети Ф. Богушевич, Я. Лучина, А. Гуринович та ін.). Для роз­витку нової білорус. літ. мови велике значе­н­ня мала творчість поета, драматурга й театр. діяча В. Дуніна-Марцинкевича. Білорус. літ. мова 19 ст. ще не мала усталених граф., орфогр. і лексич. норм, більшість письмен­ників видавали свої твори лат. шрифтом і фонет. правописом, і лише не­значна частина — кирилицею рос. варіанту з етимол.-фонет. правописом. Значно сприятливіші умови для роз­витку нової білорус. літ. мови на­стали після революції 1905–07, коли були засн. білорус. видавництва, газети, часописи, альманахи, календарі. У г. «Наша ніва» ви­ступила нова плеяда білорус. письмен­ників — Янка Купала, Якуб Колас, М. Бог­данович, М. Горецький, З. Бядуля, Ц. Гартний, К. Каганець, Ш. Ядвігін та ін. У С.-Петербурзі активно діяла видавнича спілка «За­гляне сонца і ў наша ваконца», роз­вивався публіцист., зароджувалися наук. і наук.-публіцист. стилі Б. м. Вирішал. вплив на роз­виток білорус. літ. мови мала творчість класиків нової білорус. літ-ри Янки Купали та Якуба Коласа. Після краху Рос. імперії й утворе­н­ня Білорус. Респ., коли створилися умови для викори­ста­н­ня Б. м. в усіх сусп. сферах — літературі, науці, діловодстві, шкіл. навч., виникла необхідність встановити її стабільні граматикоорфогр. правила. Цьому сприяла «Беларуская граматыка для школ» Б. Тарашкевича (1918) — 1-й норматив. під­ручник, на правопис якого орієнтувалися й держав. видавництва («тарашкевичівка»). У 20-ті рр. Б. м. набула всіх осн. ознак, властивих кожній нац. мові: роз­винута стиліст. диференціація, опрацьованість, упорядкованість літ. мови порівняно з нар.-діалектною, узаконена су­спільством нормативність, стабільність та ін. Правопис Б. м., який ґрунтується на двох осн. принципах — домінантному фонет. й менш уживаному морфолог., — вдосконалювався, уточнювався і частково змінювався у ред. 1933 і 1959. Сучасна Б. м. має 4 осн. функціональні стилі — худож.-белетрист., публіцист., наук. та адм.-діловий. Провід­не місце належить худож.-белетрист. стилю. Мову худож. літ-ри збагачували письмен­ники М. Чарот, К. Чорний, В. Дубовка, К. Крапива, М. Линьков, П. Бровка, П. Глєбка, а в післявоєн. період високохудожні зразки красного письменства створили А. Куляшов, М. Танк, П. Панченко, І. Мележ, І. Шамякін, Я. Бриль, А. Мака­йонок, В. Биков, Л. Геніюш, С. Граховський, В. Короткевич, Б. Саченко, Р. Бородулін, Г. Буравкін, Н. Гілевич та ін. Хоча білорус. літ. мова генетично сформувалася на говорах центр. Білорусі, звідки й походить більшість білорус. письмен­ників минулого, в процесі свого становле­н­ня вона синтезувала грамат. й лексичні риси, характерні для більшості білорус. говорів, через що не спів­від­носиться з певним територ. діалектом. На сучас. етапі роз­витку суспва Б. м. за­знає дедалі помітнішого впливу російської мови й по­ступово витісняється з різних сфер сусп. життя не тільки в міському середовищі, але й на селі. Діалектна Б. м. зберігається в усному мовлен­ні пере­важно старшого поколі­н­ня сільс. насел. (Див. також: Білорусистика).

Літ.: Карский Е. Ф. Белорусы. Т. 1. Введение в изучение языка и народной словесности. Варшава, 1903; Його ж. Белорусы. Т. 3. Очерки словесности белорус­ского племени. Вып. 2. Старая западнорус­ская письмен­ность. Петро­град, 1921; Вып. 3. Художествен­ная литература на народном языке. Петро­град, 1922; Його ж. Белорусы: язык белорус­ского народа. Вып. 1–3. Москва, 1955–56; Жураўскі А. І. Гісторыя беларускай літаратурнай мовы. Т. 1. Мінск, 1967; Крамко І. І., Юрэвіч А. К., Яновіч А. І. Гісторыя беларускай літаратурнай мовы. Т. 2. Мінск, 1968; Янкоскі Ф. М. Беларуская мова. Мінск, 1978; Блінава Э., Мяцельская Е. Беларуская дыялекталогія. Мінск, 1980; Шакун Л. М. Гісторыя беларускай літаратурнай мовы. Мінск, 1984; Беларуская граматыка. Ч. 1–2. Мінск, 1985–86; Пів­торак Г. Білоруська мова: Під­руч. К., 1997.

Г. П. Пів­торак

Завантажити статтю