Біоакустика
БІОАКУ́СТИКА (від біо... і акустика) — галузь біології, що вивчає форми, засоби, системи звукового спілкування тварин і їхню акустичну орієнтацію в просторі. Як розділ зоології Б. виникла давно. Зокрема, ще в античні часи Аристотель досліджував голоси тварин і їхню слухову систему. У працях орнітолога і зоолога 13 ст. Ф. Гоґенштауфена є відомості про будову слухової системи деяких птахів, описи полювання із застосуванням звукових приманок та ін. У 17 ст. Оліна вивчав значення голосу птахів, висловлював припущення про звʼязок голосу птахів із їх територ. поведінкою. Анатоми проводили дослідж. слухових центрів птахів і ссавців (поч. 19 ст.), органів звучання і механізмів голосоутворення у риб, амфібій і комах (серед. 19 ст.). На поч. 20 ст. висловлюється низка заг. положень про геогр. мінливість голосу, закладаються основи вивчення голосу як регулятора територ. відношень у популяціях птахів і тварин. Морфологи проводять фундам. дослідж. органів голосу і слуху груп комах, риб, амфібій і рептилій, птахів і ссавців. Після 2-ї світової війни зʼявляються перші акустичні прилади, що поставили запис і аналіз звуку на точну кількісну основу. Вдосконалюється техніка електро- фізіолог. досліджень, що дає змогу вивчати тонкі механізми сприйняття звуку, роботу систем звуковилучання. Великого значення набуває методика кохлеарних (равлика) потенціалів, розроблена на ссавцях у передвоєнні роки і згодом модифікована і для птахів. Б. вивчають не тільки зоологи та інженери-акустики, а й фізіологи, психологи, лінгвісти, математики, інженери-конструктори, біоніки та ін. У серед. 60-х рр. окремі розрізнені напрями Б. були обʼєднані в одну галузь наук. досліджень, яка 1956 офіційно визнана на 1-му Міжнар. біоакустич. конгресі (Пенсильванія, США). Конгрес започаткував серію спец. симпозіумів і конф., присвяч. заг. і окремим питанням Б.: акустич. засобам відлякування птахів, механізмам ехолокації, звуковому спілкуванню тварин, морській Б. У наступні роки зоологи проводили каталогізацію звуків тварин, вивчали осн. характеристики їхнього голосу і слуху (зокрема голосу як ізоляц. механізму еволюції). В Україні роботи з Б. проводять в Інституті зоології НАНУ і в Карадаз. філіалі Інституту біології пд. морів НАНУ. Практичні здобутки Б. дуже значні. Вони стосуються акустич. засобів керування поведінкою тварин (приваблювання або відлякування), що знаходить застосування в мисливстві й с. госп-ві, садівництві й виноградарстві, рибному промислі, медицині й авіації. Велике значення має вивчення біоакустич. полів і карт звучання моря як орієнтира під час пошуку риби і мор. тварин. Останнім часом великий практ. інтерес мають дослідж. ехолокації й механізмів опрацювання акустич. інформації в слуховій системі дельфінів і кажанів, результати яких використовуються для розробки тех. засобів ехолокації й орієнтації.
Літ.: Гумецький Р. Я. Основи біоніки. Л., 1972; Биоакустика. Москва, 1975; Исакович М. А. Общая акустика. Москва, 1978; Хорбенко И. Г. Звук, ультразвук, инфразвук. Москва, 1986; Грінченко В. Т., Дідковський В. С., Маципура В. Т. Теоретичні основи акустики. К., 1998.
В. А. Рябов
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
