БІОАКУ́СТИКА (від біо... і акустика) — галузь біології, що ви­вчає форми, засоби, системи звукового спілкува­н­ня тварин і їхню акустичну орієнтацію в просторі. Як роз­діл зоології Б. виникла давно. Зокрема, ще в античні часи Аристотель досліджував голоси тварин і їхню слухову систему. У працях орнітолога і зоолога 13 ст. Ф. Гоґенштауфена є ві­домості про будову слухової системи деяких птахів, описи полюва­н­ня із за­стосува­н­ням звукових приманок та ін. У 17 ст. Оліна ви­вчав значе­н­ня голосу птахів, висловлював припуще­н­ня про звʼязок голосу птахів із їх територіальною поведінкою. Анатоми проводили дослідже­н­ня слухових центрів птахів і ссавців (початок 19 ст.), органів звуча­н­ня і механізмів голосо­утворе­н­ня у риб, амфібій і комах (середина 19 ст.). На початок 20 ст. висловлюється низка загальних положень про гео­графічну мінливість голосу, закладаються основи ви­вче­н­ня голосу як регулятора територіальних від­ношень у популяціях птахів і тварин. Морфологи проводять фундаментальні дослідже­н­ня органів голосу і слуху груп комах, риб, амфібій і рептилій, птахів і ссавців. Після 2-ї світової війни зʼявляються перші акустичні прилади, що по­ставили запис і аналіз звуку на точну кількісну основу. Вдосконалюється техніка електрофізіологічних досліджень, що дає змогу ви­вчати тонкі механізми сприйня­т­тя звуку, роботу систем звуковилуча­н­ня. Великого значе­н­ня набуває методика кохлеарних (равлика) потенціалів, роз­роблена на ссавцях у пере­двоєн­ні роки і згодом модифікована і для птахів. Б. ви­вчають не тільки зоологи та інженери-акустики, а й фізіологи, психологи, лінгвісти, математики, інженери-кон­структори, біо­ніки та ін. У середині 60-х років окремі роз­різнені напрями Б. були обʼ­єд­нані в одну галузь наукових досліджень, яка 1956 офіційно ви­знана на 1-му Між­народному біо­акустичному кон­гресі (Пенсильванія, США). Кон­грес започаткував серію спеціальних симпозіумів і конференцій, присвячених загальним і окремим пита­н­ням Б.: акустичним засобам від­лякува­н­ня птахів, механізмам ехолокації, звуковому спілкуван­ню тварин, морській Б. У на­ступні роки зоологи проводили каталогізацію звуків тварин, ви­вчали основні характеристики їхнього голосу і слуху (зокрема голосу як ізоляційного механізму еволюції). В Україні роботи з Б. проводять в Ін­ституті зоології НАНУ і в Карадазькому філіалі Ін­ституту біо­логії пів­ден­них морів НАНУ. Практичні здобутки Б. дуже значні. Вони стосуються акустичних засобів керува­н­ня поведінкою тварин (приваблюва­н­ня або від­лякува­н­ня), що знаходить за­стосува­н­ня в мисливстві й сільському господарстві, садівництві й вино­градарстві, рибному промислі, медицині й авіації. Велике значе­н­ня має ви­вче­н­ня біо­акустичних полів і карт звуча­н­ня моря як орієнтира під час пошуку риби і морських тварин. Остан­нім часом великий практичний інтерес мають дослідже­н­ня ехолокації й механізмів опрацюва­н­ня акустичної інформації в слуховій системі дельфінів і кажанів, результати яких використовуються для роз­робки технічних засобів ехолокації й орієнтації.