Акустика

Визначення і загальна характеристика

АКУ́СТИКА (від грец. ἀκουστικός — слуховий, той, що його слухають) — галузь фізики, наука про звукові явища, які від­буваються в пружному середовищі і повʼязані з колива­н­нями твердих, рідких та газоподібних тіл, а також за­стосува­н­ня цих явищ. Предмет А. охоплює пружні колива­н­ня і хвилі від найнижчих частот (значно нижчих одного Гц) до гранично високих (до 1013 Гц). Колива­н­ня з частотою до 16 Гц називаються інфразвуком, понад 20 тис. Гц — ультразвуком, високочастотні, частоти яких межують із частотами електромагніт. коливань, — гіперзвуком. У вужчому значен­ні А. — вче­н­ня про звук, тобто пружні колива­н­ня, які спри­ймаються органами слуху людини. Одна з найдавніших галузей знань, яка виникла на основі інтересу до музики й інструментів, що мають здатність звучати, та необхідності усві­домити явища слуху й мовле­н­ня. Китай. філософ Фо Хі (3 тис. р. до н. е.) намагався зна­йти звʼязок між висотою тону, повітрям, водою, вогнем і вітром. Ві­домі також праці індійців «Море звуків», «Дзеркало музики». Перші зна­н­ня про А. мали часто абстрактний і містич. характер. У добу Піфагора (6 ст. до н. е.) та Аристотеля (4 ст. до н. е.) по­ступово окреслюється основа А. як науки. Піфагор указав на залежність висоти тону від довжини струни. Аристотель пояснив звуча­н­ня тремті­н­ням, стряса­н­ням тіла, а від­лу­н­ня — від­би­т­тям звуку від пере­пони. Вітрувій (1 ст. до н. е.) висловив здогад про хвильове пошире­н­ня звуку і дослідив особливості чутності звуку в театрал. приміще­н­нях. Леонардо да Вінчі (15–16 ст.) дослідив від­бива­н­ня звуку, звернув увагу на викори­ста­н­ня звук. хвиль у воді (гідроакустика) і вказав на важливість за­стосува­н­ня в А. екс­перим. методів. Ґ. Ґалілей установив, що висота тону залежить від частоти, а інтенсивність звуку від амплітуди коливань. Х. Ґюйґенс об­ґрунтував принцип хвильового руху. У цей самий час було ви­значено швидкість звуку (М. Мерсен) і встановлено її незалежність від частоти. Поміт. роз­витку А. набуває на­прикінці 17 ст. Праці І. Ньютона показали, яким могутнім засобом фіз. досліджень є математика. А. роз­вивається як роз­діл механіки. Створ. заг. теорію мех. коливань, ви­промінюва­н­ня і пошире­н­ня пружних хвиль у середовищі. Л. Ейлер дослідив залежність чутності від числа коливань, роз­робив теорію стоячих хвиль, Д. Бернул­лі — теорію коливань струн, стрижнів і пластин. Ж. Фурʼє, ви­вчаючи теплові процеси, від­крив ряди, згодом на­звані його іменем, які ві­діграли ви­значальну роль у питан­ні аналізу й синтезу коливал. процесів. Екс­перим. аналіз за допомогою резонаторів здійснив Г. Гельмгольц. У кін. 18 — поч. 19 ст. Е. Хладні дослідив форми звук. коливань («фігури Хладні»). К. Доплер установив залежність зміни частоти колива­н­ня від руху джерела і при­ймача. У цей період на основі теор. роз­відок в А. було зроблено чимало від­крит­тів. З-поміж класич. праць з А. під­сумковою була робота Рел­лея (Дж. Стретт) у кн. «Теорія звуку» (1877), що не втратила свого значе­н­ня і донині. 19 ст. було періодом роз­квіту класич. А. і під­готовки для роз­витку тех. А. З вина­йде­н­ням телефону (1866), пʼєзоефекту (1880), фоно­графа (1886), магнітного запису (1901) роз­почалася ера тех. А. Загибель «Титаніка» (1912) актуалізувала дослідж. із виявле­н­ня звʼязку під водою. 1916 було вина­йдено перший гідролокатор, а згодом — ехолот, що започаткувало практ. гідро­акустику. 20-і рр. 20 ст. повʼязані з роз­витком електроакустики, дослідж. у галузі ультра­звуку, радіомовле­н­ня, про­блем пере­творе­н­ня звук. сигналів на акуст. і навпаки (акуст. пере­творювачі). Радіотехніка та електроніка від­крили нові можливості роз­витку А. Виникають і роз­виваються нові роз­діли А. Загальна А. за­ймається теор. та екс­перим. дослідже­н­нями закономірностей пошире­н­ня пружних хвиль у різноманіт. середовищах і ви­вчає теорію звуку. Електро­акустика ви­вчає процеси пере­дачі, при­йма­н­ня та реєстрації акуст. інформації за допомогою різних електрон. методів. Гідро­акустика — наука про явища, які від­буваються у рідин­ному, зокрема водяному середовищі, ви­вчає при­йма­н­ня і пошире­н­ня акуст. хвиль, включаючи роз­робки й створе­н­ня акуст. приладів, при­знач. для під­вод. спо­стереже­н­ня та обміну інформацією у водяному середовищі. Гео­акустика ви­вчає за­стосува­н­ня звук. методів у геофізиці та геології. Про­блемою дослідже­н­ня нелінійної А. є інтенсивні звук. колива­н­ня та потужні звук. поля типу вибухових хвиль. А. архітектурна за­ймається акустикою будівель, споруд та акуст. проектува­н­ням глядацьких обʼєктів. А. рухомих середовищ ви­вчає звук. явища в збуреному турбулент. середовищі (струмини, вихори) або при русі джерела звуку. А. атмо­сферна досліджує особливості пошире­н­ня звуку в атмо­сфері. Пенхофізіологічна А. ви­вчає звуко­при­ймальні та звуковід­творювальні процеси людини й тварин, про­блеми слуху та мовле­н­ня. Квантова А. досліджує явища в галузі гіпер­звук. частот і низьких т-р, при яких виявляються квант. ефекти. Здобутки А. зна­йшли прикладне за­стосува­н­ня у різноманіт. галузях. Велике значе­н­ня має дослідж. і за­стосува­н­ня ультра­звуку в медицині, ви­вчен­ні структур матеріалу, в інтенсифікації різноманіт. технол. процесів, у дефекто­скопії, оптиці. Ультра­звук є не лише предметом дослідж., а й могутнім засобом впливу на речовину. Тех. за­стосува­н­ня А. обʼ­єд­нуються поня­т­тям прикладна А. У 20 ст. А. стала предметом військ. за­стосувань: під­водні спо­стереже­н­ня, ракетобудува­н­ня, шуми й вібрації, атомна техніка та ін. Попри давнє походже­н­ня, А. залишається галуз­зю сучас. науки й техніки, яка роз­вивається. Прикладна А. має потребу в роз­витку акуст. вимірювань, що стали самост. напрямком А., який за­ймається вимірюва­н­ням звук. тиску, інтенсивності, спектрів, кореляцій. процесів та ін. Обробка акуст. сигналів у різних системах і середовищах сут­тєво вплинула на роз­виток статист. методів опрацюва­н­ня та викори­ста­н­ня інформації в кібернетиці. Укр. вчені та інженери зробили істот. внесок у роз­виток А. Ще в 30-х рр. у Київ. ін­ституті кіноінженерів проводилися дослідж. з А. В Україні працювали видатні вчені-акустики О. Харкевич, Л. Ро­зенберґ, М. Карновський. Поміт. вплив на роз­виток А. в Україні зробили Ю. Сухаревський, С. Ржевкін, М. Андреєв, В. Мазепов, О. Алещенко, В. Грінченко, Л. Бреховських, В. Дідковський, Ю. Бурау, О. Лейко та ін. Нині акуст. дослідже­н­ня здійснюються у Київ. НДІ гідро­приладів, Ін­ституті гі­дромеханіки НАНУ, Нац. тех. університеті України «Київ. політех. ін­ститут», Львів. ін­ституті приклад. акустики, Севастоп. гідрофіз. ін­ституті, Наук.-тех. центр панорамних акуст. систем Ін­ституту про­блем природокористува­н­ня та екології НАНУ (Запоріж­жя). Наук. про­блеми А. висвітлюють «Акустичний вісник» (Київ), «Journal of the Acoustical society America» (США), «Акустический журнал» (Москва) та ін.

Літ.: Стрейт Дж. В. (лорд Релей). Теория звука / Пер. с англ. Москва, 1955; Протопопов Р. В. Акустика і теорія ультра­звуку. О., 1972; Нацик В. Д., Чишко К. А. Динамика и звуковое излучение дис­локацион­ного источника Франка-Рида. Х., 1976; Исакович М. А. Общая акустика. Москва, 1978; Урик Р. Дж. Основы гидро­акустики / Пер. с англ. Москва, 1978. Залюбовский И. И., Калиниченко А. И., Лазурик В. Т. Введение в радиацион­ную акустику. Х., 1986; Булгаков А. А. Усиление акустических волн в многослойной периодической структуре. Х., 1989; Гуревич С. Б., Муратиков К. Л. Фототермо­акустика. Москва, 1990; Хорунжий В. А. Процес­соры на поверх­ностных акустических волнах. К., 1990; Гусев В. Э. Лазерная опто­акустика. Москва, 1991; Лямшев Л. М. Радиацион­ная акустика. Москва, 1996; Грінченко В. Т., Дідковський В. С., Маципура В. Т. Теоретичні основи акустики. К., 1998.

О. М. Алещенко

Акустика архітектурна — частина будівельної фізики, галузь акустики. Ви­вчає закони пошире­н­ня в будинках і містобуд. утворе­н­нях звук. хвиль, акуст. режим приміщень різного при­значе­н­ня, акуст. характеристики буд. матеріалів і виробів, несучих і захисних кон­струкцій, умови планува­н­ня і забудови насел. пунктів з метою захисту середовища жит­тєдіяльності людини від негатив. шум. впливів і створе­н­ня оптимал. акуст. режиму. В антич. спорудах акуст. ефекту досягали за допомогою під­силювачів звуку — бронз. посудин, роз­міщених у спец. камерах під місцями для глядачів (слухачів). У храмах України-Русі для поліпше­н­ня тембру і під­силе­н­ня звуку використовували голосники (Софій. собор у Києві та ін.). Нині дані А. а. є основою для планув. містобуд., компонув. і кон­структив. заходів щодо зниже­н­ня рівня шуму й забезпече­н­ня потріб. звукопо­глина­н­ня і звукопідсилюва­н­ня в забудові, окремих будинках і приміще­н­нях, особливо в таких, де мають бути створені умови для спри­йма­н­ня музики, співу, мови (театри, концертні, лекц. зали, зали засі­дань тощо).

Літ.: Беляев С. В. Акустика помещений. Ленин­град, Москва, 1933; Ватсон Ф. Р. Архитектурная акустика. Москва, 1948; Ингерслев Ф. Акустика в современ­ной строительной практике. Москва, 1957; Ганус К. Архитектурная акустика. Акустическое проектирование театральных и концертных помещений. Москва, 1963; Бедило А. Т. Основы архитектурной акустики. Ленин­град, 1968; Акустичний благоустрій міст, житлових та промислових споруд. К., 1971; Качерович А. Н. Акустическое оборудование киностудий и театров. Москва, 1980; Ковригин С. Д., Крышов С. И. Архитектурно-строительная акустика. Москва, 1986; Макриненко Л. И. Акустика помещений обществен­ных зданий. Москва, 1986; Во­просы архитектурной акустики, защиты от шума в акустической экологии: Сб. науч. тр. Москва, 1989; Сергейчук О. В. Строительная физика. Акустика: Учеб. пособ. К., 1992.

С. Б. Дехтяр

Акустика атмо­сферна — галузь акустики, що досліджує пошире­н­ня звукових коливань в атмо­сфері Землі. Специфіка А. а. зумовлена вертикальною і горизонтал. неоднорідністю атмо­сфери (насамперед вертикал. стратифікацією густини, температури і вологості повітря), турбулент. рухами повітря, наявністю вітрів, а також впливом сили тяжі­н­ня і оберта­н­ня Землі на пошире­н­ня хвиль. Природ. джерелами звук. хвиль в атмо­сфері є роз­ряди блискавок, вітер, шум хвиль, землетруси, виверже­н­ня вулканів, боліди, полярні сяйва та ін. Крім того, в атмо­сфері по­стійно присутні звуки техноген. походже­н­ня, найпотужнішими джерелами яких є вибухи, ударні хвилі від руху над­звук. тіл (літаків і ракет), шум транс­порту і пром. під­приємств. А. а. виділилася в окрему дисципліну на поч. 20 ст., коли для звукометр. екс­периментів стали використовувати мікрофони. Інтерес до дослідж. у галузі А. а. стимулювали гол. чином потреби артилер. роз­відки (місце роз­ташува­н­ня артилерії ви­значали за різницею часу реєстрації звуку по­стрілу декількома мікрофонами). Крім того, аналіз пошире­н­ня звуку висотних вибухів тривалий час був осн. методом досліджень вертикальної структури атмо­сфери. Нині поряд із виріше­н­ням приклад. зав­дань — роз­рахунком траєкторій пошире­н­ня звуків, звук. зондува­н­ням атмо­сфери тощо — А. а. охоплює фундам. дослідж. динаміки земної атмо­сфери і взаємодії нейтрал. компонентів атмо­сфери з іоносферою.

Пошире­н­ня звук. хвиль в атмо­сфері Землі від­бувається під дією сил тиску і тяжі­н­ня. Тиск, з яким ділянки стисне­н­ня звук. хвилі діють на ділянки роз­рідже­н­ня, ві­ді­грає роль сили пружності і надає рухові повітря коливал. характеру. Сила тяжі­н­ня створює архимед. силу, яка викликає «сплива­н­ня» ділянок роз­рідже­н­ня і «зануре­н­ня» ділянок стисне­н­ня хвилі. У до­ступному люд. слухові звук. діапазоні частот f>20 Гц роль архимед. сили неістотна. Але при зменшен­ні частоти архимед. сила зро­стає. Коли довжина акуст. хвилі досягає мас­штабу висоти земної атмо­сфери H≈8 км, то архимед. сила стає ви­значальною. Динаміка пошире­н­ня довгих хвиль кардинально від­різняється від динаміки хвиль звукового діапазону частот. У звʼязку з цим хвильові рухи атмо­сфери поділяються на власне акустичні, з частотою більше т. зв. граничної акустичної частоти f>f_a≈0,0024 Гц, і гравітаційні (або хвилі плавучості, або внутр. гравітаційні хвилі), з частотою менше т. зв. частоти Брюнта-Вяйсяля fв0,0016 Гц (див. діа­граму на рис. 1, значе­н­ня частот f_a, f_в вказані для норм. умов). Атмо­сферно-гравітац. хвилі описують динаміку великомас­штаб. збурень атмо­сфери з періодами 10 хвилин — десятки хвилин — години, таких, як хвилі Росбі, атмо­сферні вихори, гірські під­вітрові хвилі тощо. До акуст. типу атмо­сфер. хвиль належать інфра­звук (f_a20 кГц). Променеві траєкторії цих хвиль транс­формуються вітровими зсувами і неоднорідностями роз­поділу атмо­сфер. параметрів, у першу чергу градієнтами температури і вологості. Крім того, дрібномас­штабні неоднорідності, повʼязані з турбулентністю і за­брудне­н­ням повітря, викликають роз­сіюва­н­ня звук. хвиль. Атмо­сферні неоднорідності можуть формувати хвилевідну структуру, що забезпечує пошире­н­ня звуку на над­далекі від­стані (т. зв. атмо­сфер. хвилевід). Ділянки зниже­н­ня температури (і від­повід­но зниженої швидкості звуку) є хвилевідними. Характерна картина пошире­н­ня звук. хвиль, створ. точковим джерелом, що роз­таш. на поверх­ні Землі, по­дана на рис. 2. Заломле­н­ня звук. хвиль в атмо­сфері призводить до появи зон «тиші», а також до повного повороту більшої частини променевих траєкторій у верх­ній атмо­сфері. Екс­поненційне зменше­н­ня густини атмо­сфери із зро­ста­н­ням висоти дає разючий ефект: амплітуда звук. хвилі, яка поширюється вгору, зро­стає. За від­сутності дисипації потік енергії акуст. хвилі є по­стійним: C_sρV²=const (тут Cs≈330 м/с — швидкість звуку, V — швидкість коливань часток повітря у хвилі). З формули випливає, що барометричний роз­поділ густини атмо­сфери ρ ~ exp {-z/H} породжує зро­ста­н­ня амплітуди звуку: V ~ exp {+z/2H}. Напр., якщо біля поверх­ні Землі швидкість коливань частинок повітря складає 1 см/с, то на вис. 130 км вона сягає V=110 м/с. За таких великих швидкостей, що на­ближаються до швидкості пошире­н­ня звук. хвилі C_s, виникають нелінійні ефекти, що призводять до формува­н­ня удар. хвилі. З молекуляр. точки зору пошире­н­ня звук. хвилі від­бувається під дією між­молекуляр. зі­ткнень, що необхідні для пере­дачі сил тиску між шарами газу. Тому пошире­н­ня звук. хвилі можливе тільки тоді, коли довжина хвилі набагато пере­вищує довжину вільного пробігу молекул. Біля поверх­ні Землі довжина вільного пробігу обчислюється десятими частками мікрона і макс. частоти ультра­звуків, що їх пропускає повітря, досягають f_max∼10⁹ Гц. Але із зро­ста­н­ням висоти густина атмо­сфери зменшується, довжина пробігу молекул збільшується (так, на вис. 130 км оста­н­ня складає 10 м) і зрештою досягає довжини звук. хвилі. На такій висоті звук поширюватися не може. Висоти по­глина­н­ня акуст. хвиль різної частоти в атмо­сфері Землі по­дані на рис. 3. У першу чергу затухають високочастотні складові, внаслідок чого на великих від­станях у спектрі хвилі залишаються низькі частоти (напр., звук по­стрілу, різкий по­близу, чується вдалині глухим). Інфра­звуки без поміт. згаса­н­ня можуть поширюватися на тисячі км. Реєстрація інфра­звуків, викликаних мор. хвилями (з частотою ~ 0,1 Гц), використовується для шторм. оповіще­н­ня. Як показує рис. 3, тільки інфра­звук. частина атмо­сфер. шумів досягає висот термо­сфери й іоно­сфери. Дисипація акуст. і гравітац. хвиль є важл. джерелом ро­зі­гріву верх. атмо­сфери Землі. Роз­рахунки проникне­н­ня звук. хвиль у верх­ню атмо­сферу вперше виконав 1917 Е. Шрьодінґер, згодом засн. квантової механіки. В Україні дослідж. у галузі А. а. проводять у Радіоастроном. ін­ституті НАНУ в Харкові (екс­перим. і теор. дослідже­н­ня динаміки атмо­сфер. гравітац. хвиль та їхні взаємодії з іоно­сферою), Львів. центрі Ін­ституту косміч. досліджень НАНУ — НКАУ (активні екс­перименти з дією на атмо­сферу потужним акуст. джерелом), каф. астрономії та фізики космосу Київ. університету (теор. дослідже­н­ня).

Літ.: Митра С. К. Верх­няя атмо­сфера. Москва, 1955; Гос­сард Э., Хук У. Волны в атмо­сфере / Пер. с англ. Москва, 1978; E. Blanc. Observations in upper atmosphere of infrasonic waves from natural or artificial sources: A summary // Annales Geophysical. 1985. Vol. 4, № 6; Атмо­сфера: Справоч. Ленин­град, 1991.

Г. В. Лизунов

Акустика мовна — роз­діл акустики, що ви­вчає структуру мовного сигналу, процеси мовотворе­н­ня та сприйня­т­тя мови людиною.

Повʼязана з роз­робкою систем автомат. синтезу та роз­пі­знава­н­ня мови. Акустично процес мовотворе­н­ня складається з двох від­носно незалеж. етапів. Перший — виникне­н­ня звука в артикулятор. тракті — реалізується трьома способами: шляхом період. модуляції голосовими звʼязками повітр. потоку, що подається з легень (голосове джерело); генерацією шуму через турбулентні завихре­н­ня повітр. потоку у звуже­н­нях мовотвір. апарату (шумове джерело); збудже­н­ням звука шляхом стрибкоподіб. зміни тиску повітря в артикулятор. тракті (імпульсне, або проривне джерело). Другий етап — формува­н­ня частот. складу збудженого звука в акуст. фільтрі, утвореному актив. і пасив. артикулятор. органами, та ви­промінюва­н­ня сформов. звука у про­стір через рот і ніс. За типом джерела збудже­н­ня звуки мовле­н­ня можуть класифікуватися таким чином: голосове джерело — голосні і сонорні; шумове — глухі щілин­ні й африкати; імпульсне — глухі проривні; голосове з шумовим — дзвінкі щілин­ні й африкати; голосове з імпульсним — дзвінкі проривні. Під час роботи голос. джерела спектр звука (частот. склад) має дис­кретний характер. Найнижча складова, що від­повід­ає частоті змика­н­ня-роз­мика­н­ня голос. звʼязок, називається осн. тоном F₀. Частоти ін. дис­кретних складових голос. звуків отримують множе­н­ням F₀ на цілі числа; вони називаються гармоніками осн. тону, їхня інтенсивність зменшується зі збільше­н­ням частоти. Шумове та імпульсне джерела утворюють спектр суцільного виду. Мовотворчий акт можна роз­глядати як систему акуст. резонаторів, у якій окремі складові збудж. звуку можуть під­силюватися або пригнічуватися. При цьому формується індивід. акуст. від­мін­ність окремих фонем. Класична теорія перед­бачає незалежність роботи механізмів збудже­н­ня звука і резонансного формува­н­ня його фонем — від­мін­ного ви­гляду. Резонанси, які під­силюють спектральні складові звука, що ви­промінюється, називаються формантами, ті ж, які пригнічують (у носових і нозалізованих), — антиформантами. Форманти нумеруються за частотою від низьких до високих F_к (к = 1, 2, 3…; за­звичай лише три). Як правило, під час апаратур. аналізу мовлен­нєвих сигналів за форманти беруть виражені максимуми в амплітудно-частот. спектрі. Окрім спектр. складу, фонемні від­мін­ності ви­значаються і часовою структурою звуків. У звʼязному мовлен­ні реалізується неперервний пере­хід від одного артикулят. укладу до ін., що призводить до неперервної зміни акуст. картини. Для висловлюва­н­ня характерна також просодична структура, яка акустично проявляється як зміни частоти осн. тону в часі, зміни тривалості й інтенсивності сегментів. Основи А. м. заклав Г. Гельмгольц, у подальшому її досліджували Ц. Таба, М. Кадзіяма, Г. Франт та Дж. Фланаґан.

Літ.: Франт Г. Акустическая теория речеобразования / Пер. с англ. Москва, 1964; Фланаган Дж. Л. Анализ, синтез и во­сприятие речи / Пер. с англ. Москва, 1968.

Г. В. Воронич

Акустика музична — галузь акустики, що ви­вчає обʼєктивні фізичні закономірності музики у взаємозвʼязку з її сприйня­т­тям і викона­н­ням. Предметом дослідж. А. м. є висота, гучність, тембр і тривалість муз. звуків, лади та різні типи звуковисот. орг-цій; а також — муз. слух, муз. інструменти і люд. голоси. А. м. зʼясовує, яким чином фіз. і психофізіол. закономірності музики від­ображаються у її специф. законах і впливають на їх еволюцію. Використовує дані й методи заг. акустики, вона повʼязана з акустикою архітектурною, з психологією сприйня­т­тя, фізіологією слуху й голосу. Дані А. м. за­стосовують у галузі гармонії, інструменто­знавства, оркеструва­н­ня тощо. Витоки А. м. знаходимо в уче­н­нях стародав. філософів і музикантів. Так, напр., матем. основи звуковисот. організацій, інтервалів і ладів були ві­домі в Давній Греції (піфагорійська та аристоксенівська школи), у Серед. Азії (Ібн Сіна), Китаї (Люй Бувей) та інших країнах. Її роз­виток повʼязаний з іменами Дж. Царліно (Італія), М. Мерсен­на, Ж. Совера, Ж. Рамо (Франція), Л. Ейлера (Росія), Е. Хладні, Г. Ома (Німеч­чина) та ін. Осн. обʼєктом А. м. були чисельні спів­від­ноше­н­ня між частотами звуків в муз. інтервалах, ладах та ін. звуковисот. системах. Важл. етап роз­витку А. м. повʼязаний з імʼям нім. фізика і фізіолога Г. Гельмгольца, який подав першу закінч. концепцію фізіології звуковисот. слуху, ві­дому як резонансна теорія слуху. Вагомий внесок у роз­виток психофізіології і акустики зробили на­прикінці 19 — поч. 20 ст. К. Штумпф і В. Кьолер (Німеч­чина), збагативши А. м. вче­н­ням про механізми від­ображе­н­ня (від­чу­т­тя і сприйня­т­тя) різноманіт. обʼєктив. закономірностей звук. коливань. У 20 ст. роз­виток А. м. характеризується включе­н­ням у сферу її досліджень обʼєктив. характеристик муз. інструментів, роз­вивається спектрал. метод аналізу муз. явищ. Роз­ширен­ню тематики акуст. досліджень сприяв роз­виток техніки звукозапису і особливо виникне­н­ня електрон. та конкрет. музики. Водночас роз­вивалася і сфера ви­вче­н­ня сприйня­т­тя. Знач. внеском до цього була теорія зон­ної природи муз. слуху М. Гарбузова. Роз­виток його концепції до­зволив роз­робити методи роз­шифрува­н­ня і аналізу виконав. інтер­претацій в інтонуван­ні, динаміці, темпі та ритмі. Обʼєктом дослідж. А. м. стали закономірності композитор. та виконавської творчості, муз. сприйня­т­тя. Новою галуз­зю А. м. стала муз. інформатика, яка широко використовує досягне­н­ня кібернетики. У більшості значних муз. центрів (консерваторії, мистецтво­знавчі НДІ, муз. навч. заклади різних типів) функціонують акуст. лаб. Серед них загальнові­домими були від­повід­ні під­роз­діли в С.-Петербур. і Моск. консерваторіях. Компʼютер. центр функціонує в Нац. муз. академії України. Його очолює композитор Л. Колодуб. У серед. 20 ст. акуст. лаб. знаходилася в ІМФЕ АН УРСР. Її очолював П. Барановський. Лаб. компʼютер. музики широко використовуються на кіностудіях, зокрема на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка. До А. м. виявляли інтерес такі ві­домі композитори і діячі муз. мистецтва, як К. Штокгаузен, О. Мес­сіан, Е. Кшенек, Д. Шостакович, Б. Лятошинський, Б. Яворський та ін.

Літ.: Гарбузов Н. А. Зон­ная природа звуковысотного слуха. Москва, Ленин­град, 1948; Музыкальная акустика. Москва, 1950; Барановский П. П., Юцевич Е. Е. Звуковысотный анализ свободного мелодического строя. К., 1956; Зарипов Р. Кибернетика и музыка. Москва, 1963; Гошовский В. Фольклор и кибернетика // Сов. музыка. 1964. № 11; Моль А. Теория информации и эстетическое во­сприятие. Москва, 1966; Юрьев Ф. Музыка света. К., 1971; Рагс Ю. Н. Акустика в системе музыкального искус­ства. Москва, 1998.

І. А. Котляревський

Акустика судова — галузь криміналістики, що ви­вчає принципи, способи і технічні засоби збира­н­ня, дослідже­н­ня та викори­ста­н­ня слідів звуку як доказів у кримінальному і цивільному судочинстві. Джерелами слідів звуку є матеріал. системи органіч. та неорганіч. походже­н­ня (живі організми, неживі обʼєкти і явища природи). У процесі скоє­н­ня злочину породжуються різні сліди звуку, які сукупно утворюють звук. середовище (звук. «картину») злочину. А. с. за­ймається обробля­н­ням матеріал. носіїв, на яких тех. засобами зафіксовано це звук. середовище злочину. Зав­да­н­нями судово-акуст. досліджень є ототожне­н­ня людини за слідами її голосу; дослідже­н­ня звук. середовища з метою криміналіст. діагностува­н­ня й ідентифікува­н­ня його джерел; дослідже­н­ня тех. засобів (фіксува­н­ня та від­творюва­н­ня) і матеріал. носіїв (фоно-, сигнало­грам, магніт. дисків) для виріше­н­ня неідентифікаційних та ідентифікац. зав­дань. Ототожнюва­н­ня людини за слідами звук. мови, зафіксованої на матеріал. носіях, виконується в межах судової фоно­скоп. екс­пертизи. Роз­роблено декілька методик криміналіст. ототожнюва­н­ня: спектро­графічна (соно­графія); фонетико-лінгвістична, що обʼ­єд­нує соно­графію і фонетику; ідентифікува­н­ня автоматич. засобами (екс­перт. системами), які використовують спектрал. пере­ходи, матем. апарат і сучасну компʼютерну техніку. Створена автоматизов. система в А. с. ді­стала назву автоматичного робочого місця екс­перта.

Літ.: Громовенко Л. Криминалистическое ис­следование средств звукозаписи. 1981; Салтевский М., Жариков Ю. Предмет, содержание и задачи криминалистической акустики // Криминалистика и судеб. экспертиза. Вып. 37. 1988; Вертузаев М., Жариков Ю. Судебная акустика: теоретические основы и экспертная практика. 1992; Біленчук П., Дубовий О., Салтевський М. Криміналістика. 1998; Біленчук П. Процесуальні та криміналістичні про­блеми дослідже­н­ня обвинуваченого. 1999 (усі — Київ).

П. Д. Біленчук, М. В. Салтевський

Завантажити статтю