Зоологія

Визначення і загальна характеристика

ЗООЛО́ГІЯ (від зоо… і …логія) — система наук про тварин та їхні взаємозвʼязки з довкі­л­лям; частина біології, що досліджує біо­різномані­т­тя тварин­ного світу, систематизує й класифікує його, ви­вчає будову тіла, індивідуальний та історичний роз­виток, закономірності гео­графічного пошире­н­ня, функціональну біо­геоценотичну і біо­сферну роль тварин. Осн. зав­да­н­ня З. як науки — одержа­н­ня й узагальне­н­ня нових знань про рівні організації та різноманітність тварин, стан тварин. ресурсів, роз­робле­н­ня методів рац. викори­ста­н­ня та охорони тварин і їхніх угруповань.

За методами та метою дослідж. роз­різняють зоол. дисципліни: фауністику (наука про видовий склад і походже­н­ня фауни), систематику тварин (наука про різноманітність тварин та ієрарх. взаємини між ними, реалізується через опис та найменува­н­ня організмів, їхню класифікацію за таксонами різного рангу), таксономію (роз­діл систематики, теорія і практика класифікації), філогенетику (наука про істор. роз­виток тварин. організмів як у цілому, так і окремих таксономіч. груп), морфологію тварин (наука про будову тіла, закономірності формо­утворе­н­ня в онтогенезі, філогенезі), фізіологію тварин (наука про жит­тєві процеси в організмі тварин). До зоол. дисциплін належать також аут­екологія тварин (див. Аутекологія), етологія, хорологія і зоогеографія, інтродукція тварин, акліматизація тварин, палеозоологія, заповід­на справа, охорона тварин­ного світу, зоол. ресурсо­знавство. Еволюц. теорія є методол. основою цих дисциплін. Як засоби дослідж. в З. використовують методи та дані ін. біол. дисциплін — біо­логії роз­витку, біохімії, фізіології, генетики тощо. В сучас. З. дедалі більшого пошире­н­ня набувають екс­перим. метод (поряд з традиц. порівнял.), а також біо­метричні засоби обробле­н­ня матеріалу. За обʼєктом дослідж. роз­різняють під­роз­діли — З. без­хребетних і хребетних. За систематич. принципом виділяють протистологію — науку про най­простіших, гельмінтологію — про паразитич. червів, малакологію — про молюсків, арахнологію — про павукоподібних, карцинологію — про ракоподібних тощо; на матеріалі хребетних тварин: іхтіологію — науку про риб, батрахологію — про земноводних, герпетологію — про плазунів, орнітологію — про птахів, теріологію — про ссавців. Із З. в широкому ро­зумін­ні по­ступово ви­окремилася низка напрямів, які згодом набули від­нос. само­стійності як науки з влас. методами та метою дослідж.: зоопаразитологія (заг. і мед.-вет.), з якої виділилися протопаразитологія, гельмінтологія; ентомологія у приклад. значен­ні (боротьба зі шкідниками ліс., с. госп-в, мед.-вет. аспекти) тощо. Деякі роз­діли З. становлять фактичну основу для таких комплекс. наук, як гідробіологія, епізоотологія, епідеміологія, паразитологія. На основі наук. зоол. даних і від­повід­но до Закону України «Про Червону книгу України» ви­йшли 3 вид. тому «Тварин­ний світ», що є юрид. документом з охорони рідкіс. та зникаючих видів. Дані З. використовують у тваринництві, захисті рослин, мисливстві, рибальстві, бджільництві тощо.

Знач. емпірич. матеріал у галузі З. на­громаджено ще до поч. н. е. Важливу роль у роз­витку зоол. науки ві­діграли твори Аристотеля. У 16–18 ст. роз­ширен­ню знань про тварин сприяли геогр. від­кри­т­тя. Вдосконале­н­ня у 17 ст. А. Левенгуком мікро­скопа дало можливість виявити одноклітин. тварин і проводити мікро­скопічні дослідж. тварин. організмів. У 18 ст. К. Лін­ней заклав основи сучас. систематики тварин. світу, за­провадив бінарну номенклатуру. Вагомий внесок у подальше становле­н­ня З. зробили Ж.-Л. Бюф­фон, Ж. Кювʼє, Е. Жоф­фруа Сент-Ілер, Е. Гек­кель, Ф. Мюл­лер та ін. Роз­початі в Україні у 18 ст. зоол. дослідж. (П. Пал­лас, Й. Гюльденштедт, В. Зуєв) стали основою для формува­н­ня вітчизн. зоол. школи на базі Харків., св. Володимира (Київ), Новорос. (Одеса) та Львів. університетів. Серед видат. зоологів 1-ї пол. 19 ст. — А. Андржеєвський, Г. Бельке, Е. Ейхвальд, К. Кес­слер, І. Криницький, І. Калиниченко, О. Чернай, О. Нордман. З роз­витком спеціалізації науки більш диференці­йовано тварин. світ ви­вчали І. Маркузен, Л. Ценковський, А. Яворівський, В. Данилевський, П. Степанов, В. Совинський та ін. Важливе наук. значе­н­ня і нині мають дослідж. того періоду фауни Чорного та частково Азов. морів, їх лиманів (П. Бучинський, М. Гребницький, В. Шманкевич, В. Караваєв, В. Чернявський, В. Репʼяхов та ін.). Роз­витку дослідж. тварин. світу сприяло заснува­н­ня О. Ковалевським і М. Миклухо-Маклаєм Севастопол. біол. станції (1871, нині Ін­ститут біо­логії пд. морів НАНУ), спів­роб. якої (В. Ульянин, С. Пере­яславцева, О. Остроумов, М. Бобрецький, С. Зернов) зробили вагомий внесок у ви­вче­н­ня мор. тварин. З наук. діяльністю І. Мечникова повʼязаний початок ембріол. дослідж., які згодом продовжили О. Брандт, В. Рейнгард та В. Заленський. Порівнял.-морфол. напрям роз­винули А. Масловський, О. Карпинський. На межі століть хребетних різних груп ви­вчали О. Нікольський, О. Браунер, Б. Вальх, М. Сомов, М. Ломницький, Л. Міхелі та ін. О. Сєверцов заклав основи еволюц. морфології, яку згодом роз­винув М. Вос­кобойников; П. Сушкін та В. Артоболевський — основи зоогео­графії та палеозоології. Роз­витку З. в Україні сприяли створе­н­ня при університетах т-в дослідників природи з влас. ви­да­н­нями, а також організація Харків. (1878) і Одес. (1882) ентомол. комітетів, Київ. ентомол. станції (1904, засн. — В. Поспєлов). Для дослідж. мор. фауни велике значе­н­ня мало заснува­н­ня Карадаз. біол. станції (1914, Т. Вʼяземський, нині заповід­ник у структурі НАНУ), прісноводної — Дні­пров. (1909, нині Ін­ститут гідробіо­логії НАНУ, Київ) та Сівер.-Донец. (1914, В. Арнольді, нині біол. станція Харків. університету) біол. станцій. Їхня діяльність спрямована на ви­вче­н­ня най­простіших, ракоподібних, молюсків, коловерток, водних кліщів, риб та ін. (В. Добровлянський, С. Крашенин­ников, Д. Белінґ, Б. Сварчевський, М. Фадєєв, Г. Верещагін, Е. Лукін та ін.). Вагому організац. та ко­ординац. роль для роз­витку З. ві­діграло створе­н­ня УАН (1918), а також Зоол. музею (1919) і Зообіо­логічного ін­ституту (1930, нині Ін­ститут зоології НАНУ, виконує функції центру зоол. науки) у її структурі. У цей період видовий склад і екологію риб, ракоподібних та молюсків України ви­вчали також Чорномор.-Азов. наук.-пром. дослідна станція (Очаків, 1919), Керчен. іхтіол. лаб. (1922, нині Пд. НДІ мор. рибного господарства та океано­графії), Азов.-Чорномор. наук.-пром. екс­педиція (1922–27), Дні­пров. гідробіол. станція (1927, нині НДІ біо­логії Дні­проп. університету), Комісія з сан.-біол. дослідж. Сівер. Дінця (1929), яка найдосконаліше описала фауну річки (1181 вид), гідробіол. лаб. при Харків. ін­ституті комунал. гігієни, Укр. НДІ рибного господарства (1930, нині Ін­ститут рибного господарства УААН, Київ) та ін. Цін­ний внесок у всі роз­діли З. зробили вчені Харків. (плазуни та ін. хребетні), Київ. (орнітологія, зоогео­графія), Таврій. у Сімферополі (мор. ссавці та гір. фауна), Дні­проп. і Запоріз. (фауна степ. зони), Львів., Ужгород. та Чернів. (фауна Карпат і Прикарпа­т­тя) університетів. Остан­ній регіон успішно досліджують спів­роб. Держ. природо­знав. музею НАНУ (Львів). Школу з ви­вче­н­ня кільчастих червів започатковано в Харків. зоовет. ін­ституті. Вагома роль у формуван­ні зоол. знань в Україні належить заповід­никам: Чорномор., Крим., Карпат., Канів., а також наук. товариствам. Дослідж. з морфології тварин, започатковані 1922 під керівництвом І. Шмальгаузена, продовжують на вет. факультеті Нац. університету біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (Київ), від­повід. каф. аграр. ВНЗів: Білоцерків., Херсон., Одес. і Житомир., а також Нац. (Київ), Львів. та Терноп. мед. університетів. Наукові праці з З. публікує ж. «Вестник зоологии».

Літ.: Плавильщиков Н. Н. Очерки по истории зоологии. Москва, 1941; Мазурмович Б. М. Роз­виток зоології на Україні. К., 1972; Маркевич А. П. Фаунистические ис­следования // Развитие биологии на Украине. Т. 1. С древнейших времен до Великой Октябр. социалист. революции. К., 1985; Монченко В. И., Щербуха А. Я., Щербак Н. Н. и др. Зоологические ис­следования // Там само. Т. 3. Развитие зоол. и гидробиол. ис­следований, мор. биологии, физиологии и биохимии животных и человека, генетики животных, криобиологии, радиобиологии, молекуляр. биологии и вирусологии за годы сов. власти. К., 1985; Монченко В. И. Зоологическая наука в Академии наук Украины — развитие и пер­спективы // ВЗ. 1993. Т. 27, № 6.

В. І. Монченко

Завантажити статтю