Бакалавр

БАКАЛА́ВР (лат. baccalaureus, від baccalarius — старший студент) — один з освітньо-кваліфікаційних рівнів під­готовки фахівців з вищою освітою. Б. називають особу, яка здобула базову вищу освіту, фундам. й спец. умі­н­ня та зна­н­ня, до­статні для викона­н­ня зав­дань і обовʼязків (робіт) на первин­них посадах у певному виді діяльності. Освітньо-профес. про­грама під­готовки Б. реалізується ВНЗами 2–4 рівнів акредитації. Термін на­вча­н­ня Б. ви­значається про­грамою і не пере­вищує 4-х р. По закінчен­ні фахівець отримує диплом Б. з за­значе­н­ням напряму під­готовки (напр., історія, філологія). За рівнем під­готовки Б. посідає місце після молодшого спеціаліста (далі — спеціаліст та магістр). До 1869 у духов. академіях Рос. імперії слово «Б.» вживали на по­значе­н­ня зва­н­ня, що від­повід­ає сучас. доцент. Від 13 ст. на богослов. факультеті Париз. університету, а згодом і в ін. ВНЗах Б. — академ. ступінь. У 15 ст. бакалаврат надавали студентам, які склали перший іспит, потрібний для досягне­н­ня вищих ступенів — магістра і д-ра. Згодом назва «Б.» всюди означала 1-й ступ. по закінчен­ні богослов. чи ін. ф-ту. В деяких нім. університетах за бакалавратом присуджували докторат. В єзуїт. школах Б. називали вчителя, а в Україні частіше вживалася форма «бакаляр» і означала учня або дяка-вчителя. У давніх духов. академіях ступінь Б. від­повід­ав кандидатові університету, а в Росії був замінений згодом на­звою адʼюнкт-професора. У старовин. і деяких сучас. зх.-європ. ін­ститутах, насамперед у Великій Британії, Б. — найнижчий учений ступінь. У сучас. амер. вищих школах ступінь Б. одержують студенти по закінчен­ні 4-річ. коледжу, за Б. йде магістер. ступінь, а потім — докторський.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю