КО́ЛКИ  — селище міського типу Маневи­цького ра­йону Волинської облас­ті. Знаходиться на правому березі р. Стир (притока Припʼяті, басейн Дніпра), за 50 км від обласного центру та за 25 км від залізничної станції Маневичі. Площа 4,32 км2. Населе­н­ня 3989 осіб (2001, складає 101,1 % до 1989), пере­важно українці. За твердже­н­ням дослідників, засноване у 2-й половині 12 столі­т­тя волинським князем Романом Мстиславичем. Саме тому містечко мало назву Романів. На пів­острові, що омивався водами Стиру, по­близу сучасного селища після 1170 князь заклав мурований замок з оборон­ними вежами. Від решти території містечка замок від­діляв високий земляний вал. Був на той час майже не­при­ступний і міг витримувати довгочасну облогу. На випадок захопле­н­ня замку ворогом його під­земні ходи давали можливість захисникам урятуватися. Археологічні знахідки свідчать про роз­виток тут ремесел і торгівлі. Серед ремісників пере­важали будівельники, гончарі, зброярі. У 1-й половині 16 столі­т­тя Романів зруйнували татари. Згодом частина населе­н­ня, яка врятувалася, від­будувала містечко на новому місці, західніше від старого. За народними пере­казами, від колишніх забудов Романіва залишилися лише кілки, саме тому мешканці на­звали нове по­селе­н­ня Колк. 1545 на­дано Маґ­дебурзьке право. Містечко належало родині Любартів, потім князю Острозькому. Колківчани брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького.

Після 3-го поділу Польщі 1795 — у складі Російської імперії. 1778 тут було 155 дворів, мешкало 939 осіб, 1803 — від­повід­но 261 і 1787, на початку 20 столі­т­тя — 660 і 4316. Від 1866 — волосний центр. У остан­ню чверть 19 столі­т­тя діяли церква, костел, 3 молитовні будинки, працювали пивоварня, винокурня, нараховувалося 45 ремісників, від­бувалося 4 ярмарки на рік. Під час 1-ї світової війни деякий час містечко пере­бувало в прифронтовій зоні. 1919–39 — у межах кордонів Польщі, від 1939 — УРСР. Від 1940 — смт, до середини 1960-х рр. — райцентр. У К. здавна мешкала значна єврейська громада (1937 — 860 осіб). Від 8 липня 1941 до 3 лютого 1944 — під німецько-фашистською окупацією. Нацисти створили ґетто, в якому помістили близько 4 тис. євреїв. Пере­важну частину з них вони роз­стріляли. Діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. У квітні 1943 на звільненій загонами УПА території (близько 2,5 тис. км2) виникла т. зв. Колківська республіка. 4 листопада 1943 німецькі регулярні війська придушили пов­ста­н­ня. Разом з під­роз­ділами радянських регулярних військ брали участь у боях партизанські зʼ­єд­на­н­ня О. Са­бурова та О. Федоро­ва. Смт згадується у Крестьянській книзі справедливих. Частину колківчан за участь у національно-визвольній боротьбі ре­пресовано разом із сімʼями. 1959 мешкало близько 3,1 тис., 1970 — 3,4 тис., 1979 — 4 тис., 1989 — 3,9 тис., 1999 — 3,7 тис. осіб. Нині працюють лісове господарство, харчокомбінат (мʼясні, макарон­ні та хлібобулочні вироби, тістечка, мінеральні води та інші без­алкогольні напої), споживче товариство з виробництва рибної продукції. У К. — загальноосвітня школа-ліцей, дитсадок, вище професійне училище; Будинок культури, бібліотеки для дорослих і дітей, музична школа; ра­йон­на лікарня, обласний протитуберкульозний санаторій для дорослих; від­діле­н­ня 2-х банків. Функціонує народний самодіяльний театр. Релігійні громади: УПЦ МП, УПЦ КП, євангелістів християн-баптистів, християн віри євангельської. Памʼятка архітектури –Хрестовоздвиженська церква (1825). Встановлено памʼятники князю Роману Мстиславичу та радянським воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки учасникам першотравневої демонстрації 1935, на честь 55-ї річниці утворе­н­ня Колківської республіки, першому трактору ра­йону, польським легіонерам, євреям, яких роз­стріляли під час німецько-фашистської окупації. Серед видатних уродженців — живописець, народний художник України Д. Довбошинський, живописець Е. Бєльський. У К. мешкав геть­ман Прав­обережної України П. Тетеря.