Колодзєйчик Едмунд

КОЛОДЗЄ́ЙЧИК Едмунд (Kołodziejczyk Edmund; 31. 08. 1888, м. Вадовиці, нині Малопольс. воєводства, Польща — 24. 05. 1915, с. Сурохув, нині Підкарп. воєводства, Польща) — польський славіст, історик, етно­граф, бібліограф. Закін. Яґеллон. університет (Краків, 1911). Один із засн. 1912 Слов’ян. товариства у Кракові. Член народозн. товариства у Львові; публікувався в його часописі «Lud». Досліджував історію слов’яно­фільства та польс. славістики 16–19 ст. У пр. «Ruś Węgierska» (1911) та «O słowaczeniu i madiaryzacyi» (1913; обидві — Краків) описав геогр. розселення, навів статист. дані про кількість укр. насел. у 7-ми округах Закарпаття; розповів про літ. життя в краї, творчість і громад. діяльність письменників 19 ст. В. Довговича, М. Лучкая, І. Чурговича, просвітител. діяльність О. Духновича, становище нар. шкіл, соц. гноб­лення, планомірну мадяризацію закарп. українців. Друкував статті і матеріали з етнографії та фольклористики. Автор фундам. вид. «Bibliografia słowianoznawstuz polskiego» (Kraków, 1911), де у роз­ділі «Rusini» подав польс. публікації у період. і книжк. виданнях відносно України, її історії та гео­графії. Високо оцінив творчість Кобзаря у ст. «Taras Szewczenko. W pieć driesiątą rocznicę śmierci» («Nowa Reforma», 1911, 9 marzec). Автор заперечує звинувачення Т. Шевченка в «сліпій ненависті до поляків», називає його «поетом-пророком народу». Друкував стат­­ті в г. «Kurjer Lwowski», ж. «Wisła». Пропагував ідею політ. і культур. зближення слов’ян. народів. Під час 1-ї світової війни загинув на фронті.

Завантажити статтю