КОЛОДЗЄ́ЙЧИК Едмунд (Kołodziejczyk Edmund; 31. 08. 1888, м. Вадовиці, нині Малопольського воєводства, Польща — 24. 05. 1915, с. Сурохув, нині Під­карпатського воєводства, Польща) — польський славіст, історик, етно­­граф, бібліо­граф. Закінчив Яґел­лонський університет (Краків, 1911). Один із засновників у 1912 Словʼянського товариства у Кракові. Член народо­знавчого товариства у Львові; публікувався в його часописі «Lud». Досліджував історію словʼянофільства та польського славістики 16–19 ст. У праці «Ruś Węgierska» (1911) та «O słowaczeniu i madiaryzacyi» (1913; обидві — Краків) описав гео­графічне роз­селе­н­ня, навів статистичні дані про кількість українського населе­н­ня у 7-ми округах Закарпа­т­тя; роз­повів про літературне життя в краї, творчість і громадську діяльність письмен­ників 19 столі­т­тя В. Довговича, М. Лучкая, І. Чурговича, просвітительську діяльність О. Духновича, становище народних шкіл, соціальне гноб­ле­н­ня, планомірну мадяризацію закарпатських українців. Друкував стат­ті і матеріали з етно­графії та фольклористики. Автор фундаментального ви­да­н­ня «Bibliografia słowianoznawstuz polskiego» (Kraków, 1911), де у роз­ділі «Rusini» подав польські публікації у періодичних і книжкових ви­да­н­нях від­носно України, її історії та гео­­графії. Високо оцінив творчість Кобзаря у стат­ті «Taras Szewczenko. W pieć driesiątą rocznicę śmierci» («Nowa Reforma», 1911, 9 marzec). Автор заперечує звинуваче­н­ня Т. Шевченка в «сліпій ненависті до поляків», називає його «поетом-пророком народу». Друкував стат­­ті в газеті «Kurjer Lwowski», журналі «Wisła». Пропагував ідею політичного і культурного зближе­н­ня словʼянських народів. Під час 1-ї світової війни загинув на фронті.