БЕ́ДЗИК Дмитро Іванович (20. 10. 1898, с. Вільхівці Саноц. пов., нині Польща — 27. 11. 1982, Київ) — письмен­ник, драматург. Батько Ю. Бедзика. Член СПУ. Закін. Харків. ІНО (1926). Був чл. Спілки селян. письмен­ників, літ. організацій «Плуг» та «Західна Україна». Працював агрономом у Харків. обл., вчителював, від 1930 — у ред. ж. «Сільський театр». Під час 2-ї світової війни — кор. г. «Радянська Україна». Організатор і дир. (від 1944) Корсунь-Шевченків. музею військ. слави. Друкувався від 1924. Романи: «У творчі будні» (О.; Х., 1931), «Хлібороби» (К., 1956), «Серце мого друга» (К., 1961), «Камʼяні пороги» (К., 1978) про життя до- й післявоєн. села; роман «Студені води» (Х., 1930; Х.; О., 1933), трилогія «Украдені гори» (ч. 1 — «Украдені гори», К., 1969; ч. 2 — «Під­земні громи», К., 1971; ч. 3 — «За хмарами — зорі», К., 1972; 1973), роман «Сполох» (1983), що є своєрід. продовже­н­ням трилогії, — присвяч. воєн. діям 1918–20. Події 2-ї світової війни від­образив у романі «Дні­про горить» (К., 1948; 1951), зб. оповідань «Кров за кров» (К.; Х., 1941), «Оповіда­н­ня про Олега Кошового» (К., 1950; 1952; 1956), кн. нарисів «Корсунь-Шевченківське побоїще» (К., 1944), «Племʼя не­скоримих» (К., 1949). Автор пʼєс «Шахтарі» (Х., 1924), «Чорнозем ожив» (Х., 1925), «Пророк» (Х., 1930), «Сян Чен» (Х., 1932), «Невольник» (Х., 1939), «Арсенальці» (К., 1939), «Остан­ній вальс» (К., 1959) та ін. У 20–30-х рр. пʼєси Б. становили осн. репертуар самодіял. робітничо-селян. театрів.