Бездіяльність
БЕЗДІЯ́ЛЬНІСТЬ — пасивна форма поведінки особи, повʼязана з невиконанням нею дій, які вона повинна була й могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових чи інших обовʼязків. Посадова чи службова Б. може тягнути за собою кримін., адм., дисциплінарну, цивіл.-правову чи матеріал. відповідальність.
Б. злочинна у кримін. праві — це невчинення особою певних дій (дії), які (яку) вона повинна була й могла вчинити за конкрет. умов для запобігання шкоди сусп. відносинам. Вказані дії вимагаються від особи за законом, договором, профес. чи службовими функціями, родин. відносинами, поперед. поведінками, загальновизнаними морально-етич. нормами. Проте навіть тоді, коли особа не виконала покладеного на неї обовʼязку вчинити певні дії, її Б. буде злочинною лише у випадку, якщо її визнає такою відповідна ст. Кримін. кодексу України. До злочинів відносять залишення в небезпеці особи, яка перебуває в небезпеч. для життя стані й позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорад. стану, ненадання лікарем допомоги хворому, неналежне виконання обовʼязків щодо охорони життя дітей тощо. Крім наявності обовʼязку діяти певним чином, обовʼязковою умовою кримін. відповідальності особи за злочинну Б. є наявність у неї в конкрет. умовах реал. можливості діяти в спосіб, що вимагається від неї. Аналогічні умови вимагаються й під час притягнення особи за виявлену нею Б. до ін. видів юрид. відповідальності. Ст. 424 Кримін. кодексу України передбачає відповідальність за Б. військ. влади. Вважається, що кримін. відповідальність мають тягти за собою умисне неприпинення злочину, що його вчиняє підлеглий, або непорушення військ. службовою особою, яка є органом дізнання, кримін. справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також ін. умисне невиконання військ. службовою особою дій, які вона за своїми службовими обовʼязками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду. Для наявності складу цього злочину в будь-якій його формі потрібно встановити: чи покладався на цю службову особу обовʼязок вчинити певні дії, невчинення яких ставиться їй у вину; чи мала службова особа реал. можливість за конкрет. умов учинити необхідні дії; чи справді не були виконані обовʼязки, покладені на цю службову особу.
Законодавство України про адм. правопорушення встановлює, що адм. проступок — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи Б., яка посягає на певні сусп. цінності й за яку законом передбачено адм. відповідальність. Згідно з Законами України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 і «Про державну податкову службу в Україні» від 24 грудня 1993 працівники міліції, посадові та службові особи податк. міліції за свої протиправні дії або Б. несуть дисциплінарну відповідальність. Аналогічні положення щодо дисциплінар. відповідальності за службову Б. є в Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993. Відповідно до Кодексу законів про працю України (ст. 130) працівник несе матеріал. відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього труд. обовʼязків. У випадку накладення матеріал. відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності лише за умов, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправ. діями (Б.) працівника. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді Б. органів держ. влади, органів місц. самоврядування, посад. і службових осіб. Цивіл. процесуал. законодавство України регулює порядок звернення громадян до суду зі скаргою на Б. держ. органу, юрид. або службової особи, якою порушено або порушуються права чи свободи громадян, створ. або створюються перешкоди для реалізації їхніх конституц. прав і свобод тощо. Суд, установивши обґрунтованість скарги, визнає оскаржувану Б. неправомірною й зобовʼязує держ. орган, юрид. чи службову особу задовольнити вимогу заявника й усунути порушення, поновлює його порушені права чи свободи.
Завантажити статтю
