Авіація цивільна
АВІА́ЦІЯ ЦИВІ́ЛЬНА – складова частина єдиної транспортної системи та народно-господарського комплексу України. Роль А. ц. в заг. транспорт. комплексі визначається її можливістю забезпечити значно більшу порівняно з ін. видами транспорту швидкість перевезення пасажирів, вантажів та пошти, зокрема на великі відстані. Перший політ літака з поштою в Україні відбувся 1921 за маршрутом Харків– Київ–Катеринослав–Севастополь. Першу регулярну поштово-пасажир. повітр. лінію Москва–Харків відкрито 1 травня 1921. На ній працювали найбільші літаки того часу – «Ілля Муромець». Їхня швидкість була невелика – 100–115 км/год. 12 березня 1923 в Харкові засн. Добровільне товариство авіації та повітроплавання України і Криму, а двома тижнями пізніше – АТ повітр. авіасполучень «Укрповітряшлях» з капіталом 550 тис. золотих крб. Його керівництво у тому ж році розпочало організацію назем. господарства, обладнання аеродромів та посадк. майданчиків. Так на Харків. аеродромі «Сокольники» побудовано залізобетон. ангар та авіамайстерні. Завданням товариства «Укрповітряшлях» було організувати регулярні повітр. рейси між містами України, а також між Україною та ін. респ. Громадськість України взяла шефство над А. ц. Зібрано чимало коштів для будування вітчизн. літаків. Від листопада 1923 на Харків. аеродромі представникам Товариства повітр. сполучень передано літаки, придбані на добровільні пожертви громадян України – «Харківський металіст», «Донецький залізничник», «Харківський пролетарій», «Червоний хімік», «Укрзовнішторг». У 1923–24 побудовано центр. повітр. станцію, ангар і авіамайстерні в Харкові, аеродроми в Києві, Одесі, Полтаві, Єлисаветграді (нині Кіровоград), підготовлено посадкові майданчики в Миргороді, Лубнах, Кременчуці, Первомайську. Залізобетон. ангар у Харкові був найбільший у СРСР, у ньому могли одночасно розміститися 9–10 літаків. У травні 1924 розпочалися регулярні польоти на повітр. трасах України. Діяли дві лінії: Харків– Полтава–Київ та Харків–Єлисаветград–Одеса, заг. довж. 1090 км. Аероплани на цих трасах літали двічі на тиждень, льотний сезон тривав 5 місяців. Тоді ж почалися дослід. роботи з аерофотознімання та поштові перевезення. Згодом уведено в експлуатацію нові повітр. лінії: Харків–Курськ–Орел–Москва (670 км) та Харків–Артемівськ– Ростов-на-Дону (400 км), встановлено повітр. зв’язок із Закавказзям. 1928 відкрито першу в Україні й другу в СРСР міжнар. повітр. лінію Харків–Баку–Пехлеві (Іран). У 1930 літаки товариства «Укрповітряшлях», крім міжобл. авіаліній, обслуговували велику союзну магістраль Москва–Баку, що проходила через Кавказ над Чорномор. узбережжям (3200 км). За кілька років відкрито пасажир. гідроавіалінію Одеса–Батумі, довжина якої перевищувала ін. подібні траси СРСР. Відповідно до заг. політики централізації, що панувала в СРСР, 23 жовтня 1930 створ. Всесоюз. об’єднання цивіл. повітр. флоту, яке 25 лютого 1932 перетворено на гол. упр., що дістало назву «Аерофлот». 19 травня 1934 в його структурі створено 12 територ. управлінь, зокрема Укр. упр. цивіл. повітр. флоту. У листоп. 1929 над Харковом піднявся в повітря дослідний пасажир. літак К-5, який міг перевозити 8 пасажирів зі швидкістю 150– 160 км/год на відстань 800 км. Добрі, як на той час, якості цього літака зробили його найпопулярнішою пасажир. машиною в цивіл. повітр. флоті України та СРСР. Ці літаки до 1940 складали основу цивіл. авіації Рад. Союзу. Найшвидшим пасажир. літаком у Європі (другим у світі) був літак ХАІ-1, створ. 1932 у Харків. авіац. інституті колективом під керівництвом конструктора Й. Немана. Перший політ на цій машині здійснив льотчик Б. Кудрін. Цей шестимісний літак уперше мав висувні шасі. Його максимальна швидкість (324 км/год) перевищувала швидкість винищувачів того часу. Експлуатовано на повітр. лініях України й ін. літаки, напр., ПС-35, ПС-84, Сталь-7 та ін. Від 1940 на повітряних трасах почали курсувати нові вітчизн. швидкісні літаки ПС-9 на 9 місць, 14-місний із двома двигунами ПС-89 та ін. Протягом 1940 перевезено понад 33 600 пасажирів. Від перших днів 2-ї світової війни майже весь особовий склад цивіл. повітр. флоту України входив до ВПС СРСР. У повоєн. період авіатранспорт. парк А. ц. України складався з літаків ПО-2, Лі-2. Уже 1946 перевезено 230 тис. пасажирів, 7300 т вантажів і пошти – в кілька разів більше, ніж у передвоєн. році. 1946 почалася експлуатація літака Іл-12 на 32 пасажири, потім Іл-14. Вони були обладнані передовими на той час радіотех. засобами. На місц. повітр. лініях експлуатували літак Ан-2. 1958 в Україні з’явився літак Ту-104 з двома газотурбін. двигунами. Спершу він перевозив 70, а потім 115 пасажирів зі швидкістю 800–900 км/год. Згодом почали експлуатувати Ту-124, Ту-134, Ан-10, Іл-18, Ту-114. 1967 на повітр. лініях Аерофлоту з’явився літак Іл-62 на 186–220 пасажирів із чотирма газотурбін. двигунами, признач. для польотів на трансконтинент. лініях довж. до 10 000 км. 1973 парк Аерофлоту поповнився літаком Іл-62М, який долав відстань до 11000 км. 1970 Одес. та Дніпроп. авіапідприємства отримали літаки Як-40 на 24–30 пасажирів швидкістю до 750 км/год. для місц. повітр. ліній довжиною до 600 км. 1972 – початок експлуатації турбореакт. пасажир. літака Ту-154. Перший його політ здійснено за маршрутом Москва–Сімферополь. Наприкінці 70-х рр. введено в експлуатацію 350-місний широкофюзеляж. пасажир. літак Іл-86 та ближній магістральний пасажир. літак Як-42. Найпоширеніші в Україні літаки конструкції О. Антонова (див. «Ан»). Київ. підприємство цивіл. авіації першим в Аерофлоті почало освоювати літаки Ан-2, потім Ан-10, Ан-12, а в 1961 – Ан-24. Модифікації літака Ан-24 (Ан-26, Ан-32) і сьогодні експлуатують авіац. підприємства України. Невдовзі їм на заміну має прийти новий регіон. пасажир. літак Ан-140. 1992 Україна першою серед країн СНД опанувала літаки фірми «Боїнґ». Окрім пасажиро- та вантажоперевезень, А. ц. використовується для проведення різних робіт у с. та ліс. госп-ві, зокрема для аерофотознімання лісів з метою їх вивчення, обліку насаджень та картографування, охорони від ліс. пожеж і боротьби з ними; лісопатол. обстежень – виявлення осередків розмноження шкідників і поширення хвороб та боротьби з ними; проведення авіахім. догляду за лісом; спостереження за фенолог. розвитком насаджень; обліку врожайності насіння деревних порід; аеровисівання насіння лісових порід; обліку ліс. фауни та боротьби з браконьєрами, а також виконання транспорт. робіт. Практ. застосування авіації в ліс. госп-ві почалося від 1925, коли вперше для таксації лісів було проведено аерофотознімання. Осн. тех. засобом для аеротаксації лісів був вертоліт Мі-2, а від 1960-х рр. – модифік. вертольоти Мі-4 і Мі-8. В Україні діють авіабази охорони лісів від пожеж. Авіац. патрулювання з метою охорони лісу від пожеж уперше почали здійснювати 1931. Для своєчас. виявлення ліс. пожеж в Україні 1946 вперше застосовано літак ПО-2; польоти виконувались у межах Київ. обл., згодом інших обл. України. На зміну застарілим ПО-2, Як-12 прийшли літаки Ан-2. Особливого розвитку авіалісоохорона в Україні набула у 1987–90. З’являються підрозділи лісової авіаохорони у Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Чернігові, Сумах, Львові. Згодом Ан-2 замінили вертольоти Мі-2, Ка-26, Мі-8, які дозволяли не лише виявляти ліс. пожежі, а й доставляти до них команди десантників-пожежників для оперативного гасіння. У 2000 створ. перший вітчизн. пожежно-рятувал. вертоліт Мі-14 ПЖ, який дозволяє гасити пожежі з повітря. На території України А. ц. використовують для виявлення пожеж у р-нах з недостатньо розгалуж. мережею доріг і наземних спостережних пунктів. У зоні її діяльності бл. 4 млн га лісів. Це переважно хвойні насадження Полісся та Криму. Від 1947 авіацію використовують для спостережень за ентомол. станом лісів. Авіац. облік мислив. фауни в зимовий період за допомогою вертольотів дає реальніші оцінки її чисельності, ніж наземний. Ефективним є також застосування вертольотів для виявлення браконьєрства і боротьби з ним. Вертольоти та літаки використовують для лісозаготівел. та лісовпорядкувальних робіт у віддалених р-нах, повітр. трелювання деревини в гірських умовах. Авіацію застосовують також для надання насел. невідкладної мед. допомоги у важкодоступ. і віддалених р-нах, для евакуації хворих і поранених під час стихій. лиха чи у випадку воєн. дій. У СРСР з цією метою 1930 організовано систему спец. авіаційних частин і підрозділів, реорганізованих 1963 у відділ. начальної та планово-консультативної допомоги респ., обл. та крайових лікарень. У США такі підрозділи входять до складу з’єднань трансп. авіації. Надання кваліфікованої і спеціаліз. допомоги здійснюється у спеціально обладнаних на літаках операц., реанімац. і консультативних центрах. Нині в Україні не існує окремої спеціалізованої системи авіац. частин і підрозділів для надання мед. допомоги, а використовуються літальні засоби територ. угрупувань цивіл. та військ. авіації. Однак досить висока вартість експлуатації авіац. техніки стримує її застосування у нар. госп-ві. Нині в Україні діють понад 90 авіакомпаній різних форм власності, авіац. парк яких складають понад 1400 крилатих машин. Послугами укр. авіакомпаній щороку користуються бл. 2 млн пасажирів. Аеропорти 50 країн світу приймають укр. літаки. Парк повітр. суден у транспорт. цивіл. авіації держ. сектору України складають такі літаки, як Боїнґ-737, Іл-62, Іл-76, Ту-154, Ту-134, Як-42, Як-40, Ан-24, Ан-26, Ан-32, Л-410, в авіації спец. призначення – Ан-30, Ан-2, вертольоти Мі-8, Мі-2, Ка-26. У вересні 1992 Україна стала чл. Міжнар. організації цивіл. авіації. Відтоді розпочався вихід нац. цивіл. авіації на міжнар. ринок авіац. перевезень та авіац. робіт. Кадри для цивіл. авіації України готують Нац. авіац. університет (Київ), Держ. аерокосм. університет «ХАІ» (Харків), Держ. льотна академія України (Кіровоград), Кременчуц. льотний коледж, Криворіз. та Слов’ян. авіатех. коледжі цивіл. авіації.
Літ.: Вечфинський Г. Досягнення радянської авіації. Х., 1931; Інгауніс С. Великий східний переліт. Х., 1931; Тяжка втрата // Зб. матеріалів про загибель літака «Максим Горький». К., 1935; Анощенко М. Першими в світі. К., 1952; Ляховецкий М. Б. Надежные крылья республики: Об истории гражд. авиации на Украине. К., 1962; Гражданская авиация СССР. Москва, 1973; Горяшко А. М. Гражданская авиация Украины. К., 1982; История гражданской авиации в СССР. Москва, 1983; Петасюк І. А., Петасюк О. І. Цивільна авіація України в період з 1930 року по червень 1941. (Сторінки історії, становлення і розвитку). К., 1999.
М. Ф. Давиденко, М. Г. Костюх, А. В. Скрипець
Рекомендована література
- Вечфинський Г. Досягнення радянської авіації. Х., 1931;
- Інгауніс С. Великий східний переліт. Х., 1931;
- Тяжка втрата // Зб. матеріалів про загибель літака «Максим Горький». К., 1935;
- Анощенко М. Першими в світі. К., 1952;
- Ляховецкий М. Б. Надежные крылья республики: Об истории гражд. авиации на Украине. К., 1962;
- Гражданская авиация СССР. Москва, 1973;
- Горяшко А. М. Гражданская авиация Украины. К., 1982;
- История гражданской авиации в СССР. Москва, 1983;
- Петасюк І. А., Петасюк О. І. Цивільна авіація України в період з 1930 року по червень 1941. (Сторінки історії, становлення і розвитку). К., 1999.