Агапіт
АГАПІ́Т (Вишневський Антоній; 16(28). 07. 1867, Волинь — 1924, м. Катеринослав, нині Дніпропетровськ) — церковний діяч. Закін. Волин. духовну семінарію (1888) та Київ. духовну академію (1896). Прийняв чернечий постриг (1895). 1902 висвяч. в Ісакіїв. соборі (С.-Петербург) на єпископа Уманського, вікарія Київ. єпархії. 1906 — єпископ Черкаський, 1908 — Чигиринський, 1908–11 — Владикавказький, а від 4 жовтня 1911 — Катеринославський. Симпатій до укр. руху не виявляв, дотримувався правих політ. орієнтацій. Зокрема у період виборів до 4-ї Держ. думи агітував катеринослав. духовенство проти октябристів (за його визначенням — «октябрей-христопродавцев»), що видавалися йому недостатньо монархічними. Навесні 1917, як і багато ін. архієреїв, зазнав переслідувань, були спроби усунути його з єпархії. Але єпарх. з’їзд не підтримав таку пропозицію. Це пов’язано не в останню чергу з тим, що А. вважався добрим господарником. Саме тому признач. (грудень 1917) головою Передсобор. ради, через яку здійснювалося фінансування підготовки та проведення 1-го Всеукр. собору, а на самому соборі обраний головою комісії з питань єпарх. управління й парафіял. життя. На соборі А. уперше мав контакти з керівниками укр. церк. руху, зокрема протоієрей В. Липківський був його заст. у комісії, але ніяких кроків до зближення з ним А. не зробив. А. був єдиним на той час українцем з єпарх. архієреїв і допускав дещо більшу українізацію, ніж це робили ін. владики. У Катеринославі з його благословіння виходила г. «Церковний вісник Запоріжжя», більша частина матеріалів якої друкувалась українською мовою. 10 квітня 1918 отримав сан архієпископа. У грудні 1918, діючи за дорученням ін. єпископів, А. брав участь у зустрічі Директорії УНР на Софіїв. площі в Києві. Після оголошення Директорією УНР автокефалії укр. церкви (1 січня 1919) постала необхідність в організації Синоду УАПЦ. Очолити цей орган було запропоновано А. Синод провів лише одне засідання, після чого припинив роботу у зв’язку з евакуацією Директорії з Києва. А. виїхав до Одеси, де розмістилося Вище церк. упр. автоном. УПЦ на чолі з митрополитом Платоном (Рождественським). У травні 1919 А. брав участь у Ставропол. соборі, на якому сформовано Вище церк. упр. пд.-сх. Росії, проголош. вищим церк. урядом на всіх тер., зайнятих Добровольчою армією, зокрема в укр. єпархіях. А. висловив невдоволення таким поширенням юрисдикції Упр., чим викликав негативне ставлення більшості учасників Собору до своєї позиції. У листопаді 1919 в Новочеркаську над А. відбувся церк. суд, що звинуватив його у самовільному відокремленні від законного патріарха, розкольництві, руйнуванні церк. єдності, клятвопорушенні та антидержавній діяльності. Справа архієпископа А. мала застерегти архіпастирів та пастирів церкви від підтримки українізації. Пізніше (1921) патріарх не затвердив рішення цього суду, і А. повернувся з монастиря, куди його було заслано, до керування Катеринослав. єпархією. Собор єпископів усієї України в квітні 1921 пропонував його кандидатуру, як цілком лояльну, на Полтав. каф. — замість архієпископа Парфенія (Левицького), який підтримував укр. церковний рух. У серпні–жовтні 1921 архієпископ А. контактував із Всеукраїнською Православною Церковною Радою, але не підтримав автокеф. рух.
Рекомендована література
- Состав Святейшего Правительствующего Синода и Российской церковной иерархии на 1917 г. Петроград, 1917;
- Русские православные иерархи: исповедники и мученики: Фотоальбом. Париж, 1986.
Завантажити статтю
2.jpg)
Людина 
