Аграрне право

АГРА́РНЕ ПРА́ВО — комплексна галузь права, що регулює аграрні від­носини, які виникають у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її промислової пере­робки, зберіга­н­ня, транс­портува­н­ня та реалізації. А. п. сформувалося внаслідок транс­формації колгоспно-земельного права в колгоспне (1938), колгоспного права — в сільськогосподарське (1971–75), а остан­нього — в аграрне (1992–94).

Сучасне А. п. охоплює дві взаємоповʼязані сфери правового регулюва­н­ня. Перша — це власне сільськогосподарська діяльність: обробіток землі, виробництво продукції рослин­ництва і тварин­ництва. Друга сфера А. п. стосується діяльності під­собних під­приємств і промислів, а також пере­робки сільськогосподарської продукції, виробництва продовольства, його зберіга­н­ня та реалізації. У теорії права комплексність А. п. характеризується:

• від­сутністю предметної єд­ності су­спільних від­носин, які складають предмет правового регулюва­н­ня вторин­ного утворе­н­ня; 
• наявністю комплексного методу правового регулюва­н­ня з ознаками інших методів, притаман­них основним галузям; 
• по­двоє­н­ням структури права, коли норми комплексних галузей входять до складу інших галузей права; 
• наявністю низки аграрних законодавчих актів, у специфічних нормах яких є ознаки норм інших галузей права.

Предметом А. п. є комплекс тісно повʼязаних між собою аграрних від­носин, зокрема земельних, майнових, трудових, ко­оперативних, організаційно-управлінських, у сфері аграрного виробництва. Специфіка методу правового регулюва­н­ня аграрних від­носин проявляється перед­усім у за­стосуван­ні до­зволів. Найбільш яскраво це простежується в тому, що виникне­н­ня і заснува­н­ня субʼєктів аграрного виробництва, зокрема селянських (фермерських) господарств, колективних і приватних сільськогосподарських під­приємств, сільськогосподарських та інших господарських товариств, здійснюється в явочно-реєстраційному порядку. Його специфіка зумовлена багатоманітністю від­носин субʼєктів аграрного виробництва, у діяльності яких за­стосовуються методи інших галузей права, на­приклад, рівноправності сторін (цивільне право), владних приписів і під­порядкува­н­ня (адміністративне, земельне, екологічне та фінансове право), методичних рекомендацій і делегува­н­ня повноважень (ко­оперативне право) та ін.

Формува­н­ня А. п. зумовлене змістом основних правових принципів, закріплених у законодавстві України, в яких від­творюються нормативно-організаційні ідеї, концепції, засади, положе­н­ня, ви­значається зміст цієї галузі права, цілісність і єд­ність сукупності правових норм, обʼ­єд­наних предметом і методом правого регулюва­н­ня в А. п. До основних принципів А. п. можна зарахувати: 

• здійсне­н­ня господарської діяльності з неодмін­ним викори­ста­н­ням землі як основного засобу сільськогосподарського виробництва; 
• свобода і рівність учасників аграрних правовід­носин; 
• право фізичних і юридичних осіб на землю (на праві власності чи користува­н­ня) для сільськогосподарського виробництва; 
• право селян на добровільний вибір організаційно-правових форм і напрямів аграрного виробництва та господарської діяльності на засадах під­приємництва чи кооперації; 
• закріпле­н­ня за державою регулятивних функцій у сфері аграрного виробництва та забезпече­н­ня державної під­тримки селянським (фермерським) господарствам, сільськогосподарським ко­оперативам та іншим виробникам сільськогосподарської продукції; 
• право сільськогосподарських товаровиробників на правову охорону землі, на захист майнових і трудових прав, а також на захист права на господарську діяльність; обовʼязок сільськогосподарських товаровиробників забезпечити раціональне викори­ста­н­ня землі та виробництво сільськогосподарської продукції високої якості; 
• демократизація системи управлі­н­ня АПК; 
• реальність і гарантува­н­ня субʼєктивних прав учасників аграрних від­носин.

Задекларовані в Кон­ституції України та інших законах України, ці принципи пронизують основні правові норми та ін­ститути А. п. Основною метою А. п. є забезпече­н­ня високоефективного функціонува­н­ня виробничого комплексу країни в цілому, до складу якого входить сільське господарство, його по­стача­н­ня матеріально-технічними й агрохімічними засобами, збут і пере­робка сільськогосподарської продукції, виробництво та реалізація продовольства високої якості, здійсне­н­ня заходів на забезпече­н­ня раціонального викори­ста­н­ня та охорони земель сільськогосподарського при­значе­н­ня як основного засобу сільськогосподарського виробництва, а також захист вітчизняного сільгосптоваровиробника, його прав та інтересів. Нормативна база А. п. — аграрне законодавство, юридичною основою якого є Кон­ституція України.

Основні джерела А. п.: Земельний кодекс України (1992); Закони України «Про пріоритетність соціального роз­витку села та агро­промислового комплексу в народному господарстві» (1990); «Про селянське (фермерське) господарство» (1991); «Про колективне сільськогосподарське під­приємство» (1992); «Про особливості приватизації майна в агро­промисловому комплексі» (1996) і «Про сільськогосподарську кооперацію» (1997) та ін.

Варто роз­різняти А. п. як галузь права, як галузь науки і як на­вчальну дисципліну. Наука А. п. ви­вчає категоріальні поня­т­тя, принципи, предмет, методи і систему А. п., зміст його правових ін­ститутів, права та обовʼязки субʼєктів аграрних від­носин, гарантії їх забезпече­н­ня і захисту тощо. На­вчальний курс «Аграрне право» дає загальні зна­н­ня про зміст і характер цієї галузі права. Курс А. п. у вищій школі складається з 3-х частин. У першій — висвітлюють загальну теорію А. п., зокрема предмет, методи, принципи, систему і джерела А. п., аграрно-правові від­носини, їх державне регулюва­н­ня, правовий статус виробників товарів сільськогосподарської продукції, сільськогосподарських під­приємств, сільськогосподарських ко­оперативів, під­приємств корпоративного типу, особистих під­собних господарств громадян. У другій — роз­глядаються аграрні внутрішньогосподарські від­носини: право власності субʼєктів аграрного виробництва, правовий режим земель сільськогосподарського при­значе­н­ня, правові пита­н­ня управлі­н­ня і ко­оперативного самоврядува­н­ня в сільському господарстві, правового регулюва­н­ня виробничо-господарської та фінансово-кредитної діяльності, договірних від­носин, організації, дисципліни та оплати праці в сільськогосподарських під­приємствах, особливості трудових від­носин працівників сільськогосподарських під­приємств, порядок роз­гляду їх трудових спорів, реалізації сільськогосподарської продукції і роз­витку аграрного ринку, зовнішньо­економічної діяльності субʼєктів агробізнесу. У третій — викладено особливості роз­витку аграрно-правових від­носин у зарубіжних країнах.

Завантажити статтю