Аграрне право
АГРА́РНЕ ПРА́ВО — комплексна галузь права, яка регулює аграрні відносини, що складаються у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її промислової переробки, зберігання, транспортування і реалізації. А. п. сформувалося внаслідок трансформації колгоспно-земел. права у колгоспне (1938), колгосп. права у сільськогосподарське (1971–75), а останнього — в аграрне (1992–94). Сучасне А. п. охоплює дві взаємопов’язані між собою сфери правового регулювання. Перша з них — це власне с.-г. діяльність: обробіток землі, виробництво продукції рослинництва і тваринництва. Друга сфера А. п. стосується діяльності підсоб. підприємств і промислів, а також переробки с.-г. продукції, виробництва продовольства, його зберігання і реалізації. У теорії права комплексність А. п. характеризується відсутністю предмет. єдності сусп. відносин, які складають предмет правового регулювання вторин. утворення; наявністю комплекс. методу правового регулювання з ознаками ін. методів, притаманних осн. галузям; подвоєнням структури права, коли норми комплекс. галузей входять до складу ін. галузей права; низкою аграр. законодав. актів, у специфіч. нормах яких є ознаки норм ін. галузей права. Предметом А. п. є комплекс тісно пов’язаних між собою аграр. відносин, зокрема земел., майн., труд., кооперат., організац.-управлінських, у сфері аграр. виробництва. Специфіка методу правового регулювання аграр. відносин проявляється перш за все в застосуванні дозволів. Найяскравіше це простежується в тому, що виникнення і заснування суб’єктів аграр. виробництва, зокрема селян. (фермер.) госп-в, колект. і приват. с.-г. підприємств, с.-г. та ін. госп. т-в, здійснюється в явочно-реєстрац. порядку. Його специфіка зумовлена багатоманітністю відносин суб’єктів аграр. виробництва, в діяльності яких застосовуються методи ін. галузей права, напр., рівноправності сторін (цивіл. право), владних приписів і підпорядкування (адм., земел., екол. і фінанс. право), метод. рекомендацій і делегування повноважень (кооперат. право) та ін. Формування А. п. зумовлене змістом осн. правових принципів, закріплених у законодавстві України, в яких відтворюються нормат.-організац. ідеї, концепції, засади, положення, визначається зміст цієї галузі права, цілісність і єдність сукупності правових норм, об’єднаних предметом і методом правого регулювання в А. п. До осн. принципів А. п. можна віднести: здійснення госп. діяльності з неодмінним використанням землі як осн. засобу с.-г. виробництва; свобода і рівність учасників аграр. правовідносин; право фіз. і юрид. осіб на землю (на праві власності чи користування) для с.-г. виробництва; право селян на добровіл. вибір організац.-правових форм і напрямів аграр. виробництва і госп. діяльності на засадах підприємництва чи кооперації; закріплення за державою регулятив. функцій в сфері аграр. виробництва і забезпечення держ. підтримки селян. (фермер.) господарствам, с.-г. кооперативам та ін. виробникам с.-г. продукції; право с.-г. товаровиробників на правову охорону землі, на захист майнових і труд. прав, а також на захист права на госп. діяльність; обов’язок с.-г. товаровиробників забезпечити рац. використання землі і виробництво с.-г. продукції високої якості; демократизація системи упр. АПК; реальність і гарантування суб’єктив. прав учасників аграр. відносин. Задекларовані в Конституції України та ін. законах України, ці принципи пронизують собою осн. правові норми та інститути А. п. Осн. метою А. п. є забезпечення високоефектив. функціонування вироб. комплексу країни в цілому, до складу якого входить с. госп-во, його постачання матер.-тех. і агрохім. засобами, збут і переробка с.-г. продукції, виробництво і реалізація продовольства високої якості, здійснення заходів на забезпечення рац. використання та охорони земель с.-г. призначення як осн. засобу с.-г. виробництва, а також захист вітчизн. сільгосптоваровиробника, його прав та інтересів. Нормат. база А. п. — аграрне законодавство, юрид. основою якого є Конституція України. Осн. джерела А. п.: Земельний кодекс України (1992); Закони України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (1990); «Про селянське (фермерське) господарство» (1991); «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (1992); «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (1996) і «Про сільськогосподарську кооперацію» (1997) та ін. Слід розрізняти А. п. як галузь права, як галузь науки і як навч. дисципліну. Наука А. п. вивчає категоріальні поняття, принципи, предмет, методи і систему А. п., зміст його правових інститутів, права та обов’язки суб’єктів аграр. відносин, гарантій їх забезпечення і захисту тощо. Навч. курс «Аграрне право» дає заг. знання про зміст і характер цієї галузі права. Курс А. п. у ВНЗ складається з 3-х частин. У першій — висвітлюється заг. теорія А. п., зокрема предмет, методи, принципи, система і джерела А. п., аграрно-правові відносини, їх держ. регулювання, правовий статус виробників товарів с.-г. продукції, с.-г. підприємств, с.-г. кооперативів, підприємств корпоратив. типу, особистих підсоб. госп-в громадян. У другій — розглядаються аграрні внутр.-госп. відносини: право власності суб’єктів аграр. виробництва, правовий режим земель с.-г. призначення, правові питання управління і кооперат. самоврядування в с. госп-ві, правового регулювання вироб.-госп. і фінанс.-кредит. діяльності, договір. відносин, організації, дисципліни та оплати праці в с.-г. підприємствах, особливості труд. відносин працівників с.-г. підприємств, порядок розгляду їх труд. спорів, реалізації с.-г. продукції і розвитку аграр. ринку, зовн.-екон. діяльності суб’єктів агробізнесу. У третій — викладено особливості розвитку аграрно-правових відносин у зарубіж. країнах.
Рекомендована література
- Аграрне законодавство України і проблеми ефективності. К., 1998;
- Аграрное право. Москва, 1998;
- Аграрне право України. К., 1999.
Завантажити статтю
