Антигени

АНТИГЕ́НИ (від анти… і грец. γένος — походже­н­ня, рід) — будь-які речовини або клітини чи мікроорганізми (здебільшого чужорідні для організму), що спричинюють за певних умов специфічну імун­ну від­повідь, проявом якої може бути формува­н­ня імунологічної памʼяті або толерантності (специфічної нечутливості), синтез антитіл чи активація лімфоцитів, які руйнують чужорідні клітини. Найважливішими властивостями А. є антиген­ність і специфічність. Антиген­ність від­повід­ає за тип і силу роз­витку імунітету, а специфічність — за звʼязува­н­ня А. з активним центром антитіл або з рецепторами імунокомпетентних клітин. Для формува­н­ня імун­ної від­повіді обмежена частина всього А. (т. зв. антиген­на детермінанта, або епітоп А.) має бути роз­пі­знана комплементарними їй рецепторами, що знаходяться на поверх­ні двох типів антиген-специфічних клітин: В- і Т-лімфоцитів. Рецептори В- і Т-лімфоцитів схожі за принципом побудови і звʼязуються з епітопами А. своїми активними центрами, що сформовані просторовим зближе­н­ням від­мін­них амінокислотних залишків варіабельних р-нів двох поліпептидних ланцюгів. Але роз­пі­знава­н­ня А. В- і Т-лімфоцитами сут­тєво від­різняється і є основою для роз­витку різних видів імун­ної від­повіді. Важл. роль у регуляції імунітету ві­ді­грають А. гі­стосумісності (тканин­ної сумісності). Ці білки екс­пресуються на поверх­ні більшості клітин тварин та людини і є маркерами індивідуальності організму (тобто вони однакові в різних тканинах того самого організму, але від­мін­ні в різних організмах навіть одного і того ж виду). На поверх­ні антиген-пред­ставляючих клітин (напр., макрофагів) А. гі­стосумісності в комплексі з пептидними фрагментами пере­травлених чужорідних білкових А. пред­ставляють ці пептиди для роз­пі­знава­н­ня рецепторами Т-лімфоцитів. Класифікація А. від­ображає різноманітність їхніх властивостей. Неповним A. (гаптенам) властива лише специфічність; вони реагують з від­повід­ними антитілами, але не можуть спричинити їх утворе­н­ня (для цього потрібне звʼязува­н­ня гаптена з носієм, тобто пере­творе­н­ня його на повний А.). Крім повних і неповних А., роз­різняють А. роз­чин­ні й корпускулярні (бактерії, клітини тварин), слабкі й сильні, природні та штучні, гетеро-, ізо-, автоантигени. Роз­чин­ні А. при звʼязуван­ні з антитілами можуть давати реакції преципітації, а корпускулярні А. — реакції аглютинації. Ви­вче­н­ня А. (особливо А. гі­стосумісності) має велике значе­н­ня для клініки, зокрема при пере­садці органів і тканин (чим менша від­мін­ність між А. донора і реципієнта, тим більша можливість приживле­н­ня), для ви­вче­н­ня роз­витку інфекц. процесу, для діа­гнозу й лікува­н­ня пухлин тощо.

Завантажити статтю