АНТИТІЛА́ — специфічні білки імуно­глобулінової природи (див. Імуноглобуліни), що утворюються в організмі людини і тварин у від­повідь на дію антигенів. Гол. біол. роль А. полягає у зне­шкоджен­ні чужорідних антигенів, напр., бактерій, вірусів, токсинів. Синтез невеликої кількості імуно­глобулінів, які мають активність А., можливий і без антиген­ного стимулу, що має велике значе­н­ня для початку імун­ної від­повіді (див. Імунітет). А. синтезуються В-лімфоцитами або їх активов. похідними — плазматич. клітинами і надходять здебільшого у кров, а також в ін. тканин­ні рідини організму — лімфу, секрети слизових оболонок, молозиво, спин­номозкову рідину, слину, жовч тощо. На поверх­ні В-лімфоцитів А. ві­ді­грають роль антиген-специфічних рецепторів. Специфічність А. повʼязана з наявністю у їхніх молекулах актив. центрів — просторових структур, що виконують функцію впі­знава­н­ня від­повід­ного антигена. У А. різних специфічностей — різна просторова структура (конформація) активного центру, яка формується з від­мін­них амінокислотних залишків поліпептид. ланцюгів імуно­глобулінової молекули А. Кількість специфічностей А. практично без­межна, тому вони можуть впі­знавати антиген­ні детермінанти найрізноманітніших антигенів. Класифікують А. за їхньою білковою структурою, біол. роллю в організмі та за антигенами, з якими вони взаємодіють. Звʼязуючись своїми актив. центрами з комплементарними їм антиген. детермінантами токсинів (А.-антитоксини), вірусів, бактерій (А.-лізини, опсоніни тощо), А. зне­шкоджують їх або без­посередньо, або опосередковано, активуючи різні захисні механізми в організмі. А. ві­ді­грають сут­тєву роль і в протипухлин­ному імунітеті. Цитофільні А., звʼязуючись активним центром з антигеном, ві­ді­грають важливу роль у виникнен­ні гіперчутливості (алергії) негайного типу. А. проти антигенів власних тканин (автоантитіла) можуть викликати ушкодже­н­ня власних клітин і роз­виток аутоімун­них захворювань. Спеціально отримані з ін. організмів А. є чин­ником у різних сироватках імун­них, що їх використовують при пасивній імунізації для зне­шкодже­н­ня дії на організм шкідл. антигенів, напр., токсинів змій, різних бактерій тощо. А. можуть утворюватись і при культивуван­ні лімфоцитів поза організмом, але в обмежений час у звʼязку із загибе­л­лю клітин у культурі. У 1975, завдяки роботі Дж. Кохлера та Ц. Міль­стайна (яку було від­значено Нобелів. премією), вина­йдено можливість отримувати гібридоми — клітини, які утворюються шляхом зли­т­тя клітин, що виробляють А., із зло­якісно транс­формованими лімфоцитами. Такі гібридоми можуть жити нескінчен­но довго в культурі клітин і продукувати гомоген­ні А. за­даної і ві­домої специфічності — т. зв. моноклональні А. Вони революціонізували сучасну імунологію, адже дають змогу за рахунок імунобіо­технології отримувати імуновекторні молекули для діагностики і лікува­н­ня багатьох захворювань.