Антропологія соціальна і культурна

АНТРОПОЛО́ГІЯ СОЦІА́ЛЬНА І КУЛЬТУ́РНА — роз­діл антропологічної науки, що досліджує процес взаємин людини і культури; становле­н­ня людини як соціальної істоти, основні структури, ін­ституції, що сприяють процесу соціологізації людини.Інша назва — соціокультурна антропологія. Під­ґрунтям роз­різне­н­ня соц. та культур. антропології (А.) є різні дослідниц. традиції. Британ. антропологи, напр., як правило, зосереджувалися на ви­вчен­ні соц. структури і політ. організації су­спільства, тому свої наук. роз­відки на­звали «соціальною антропологією». Амер. вчені частіше дослідж. витвори культури, а свої праці повʼязували з «культурною антропологією». На європ. континенті еквівалентом культурної А. в США і соціальної у Великій Британії була етнологія. Сучасні антропологи здебільшого ви­знають, що різниця між за­значеними дослідн. орієнтаціями не має істот. теоретико-методол. значе­н­ня, бо культура і соц. життя — нерозрив. аспекти люд. існува­н­ня. Життя людини соц. і культурне водночас. З цього по­гляду А. с. і к. нерідко презентують як єдину наук. дисципліну — соціокультур. А., яка ви­вчає давню чи сучасну культуру різних народів, намагаючись пояснити культурну роз­маїтість за допомогою порівняльного аналізу звичаїв, норм, ін­ститутів та ін. соц. зумовленостей. При цьому за­стосовуються як методи соціології, так і різноманітні методи істор. науки. Від початку існува­н­ня соціокультурна А. роз­вивалася як «культурна історія». Її гол. про­блема — рекон­струкція минулої історії, пошук від­повіді на запита­н­ня: «Що і коли від­бувалося?» Більшість антропол. праць на поч. 20 ст. присвячено до­істор. минулому. Ві­домий амер. антрополог-теоретик А. Кребер вважав, що «антропологія може бути лише історією або нічим». Її зав­да­н­ням є швидше інтер­претація й оцінка минулих подій, ніж формулюва­н­ня заг. законів. Проте згодом в антропол. науці від­бувається заміна істор. орієнтації на соціологічну. Істотну роль у цьому ві­діграли британ. антропологи А. Радкліфф-Браун та Б. Малиновський. Перший ві­домий як ініціатор і пристрасний прихильник соціол. під­ходу до А., другий утверджував ідеї соціологізму в антропол. дослідже­н­нях культури. Соціологічний під­хід зосереджує увагу на взаємозвʼязку між культурними явищами, і саме це стає гол. зав­да­н­ням А. Замість пита­н­ня «Що і коли від­бувалося?» висувається пита­н­ня «Що це означає і з чим повʼязується?» У цьому ро­зумін­ні А. набуває характеру «порівняльної соціології». У цілому наукову орієнтацію А. Радкліфф-Брауна можна ви­значити як ранню версію структур. функціоналізму, згідно з якою одні соц. факти можуть бути зро­зумілими лише стосовно ін. соц. фактів, тобто в межах певної системи. За­стосува­н­ня в антропол. студіях порівнял. методу дає змогу зʼясувати функціонал. залежності між соц. фактами, що робить можливим від­кри­т­тя осн. властивостей, притаман­них люд. су­спільствам — минулому, сучасному, майбутньому. Б. Малиновський цікавився також функціями, які орієнтовані на задоволе­н­ня біол. і психол. потреб індивіда. Натомість А. Радкліфф-Браун вважав, що соц. факти можуть мати поясне­н­ня без зверта­н­ня до психол. стверджень. Антропол. поясне­н­ня, на його думку, не істор., а функціональне. Воно наполягає «на звертан­ні до функції в межах соціальної системи, до якої належать дослідж. факти. Функція соц. явищ — це роль, яку вони грають у соц. системі через збереже­н­ня її спадковості». 2-а світова війна і ситуація, що виникла після неї, спричинили черг. зміну в тодіш. соціокультур. А. У часи 2-ї світової війни, під впливом практ. потреб, антропологи почали досліджувати особливості ін. народів. Для цього ви­вчали літературу, кіно, засоби мас. інформації, побут, звичаї, спосіб життя цих народів; були організовані спо­стереже­н­ня за військовополоненими. Тоді ж ви­йшло багато антропол. праць із про­блем нац. характеру (німців, японців тощо). Після війни в соціокультур. А. зʼявляються дві тенденції. Перша — дослідж. не тільки залишків примітив. племін­них су­спільств, а й народів, які живуть за законами сучас. цивілізації. Від­так по­стали числен­ні антропол. студії, присвячені, напр., антропології міст, організацій, сучас. життя. Друга тенденція повʼязана з на­да­н­ням пріоритет. значе­н­ня дослідж. про­блематики культур. змін. Соціокультурна А. втратила свою монопольну позицію у ви­вчен­ні культури, цією про­блематикою в сучас. су­спільствах стали за­йматися такі науки, як соціологія, культурологія, політологія, економіка. Крім того, культурні зміни в складних сучас. су­спільствах не можна пояснити за допомогою теор. схем, що були напрацьовані на матеріалі дописем. культур. Стала також очевид. необхідність здійснювати конкретніші емпіричні дослідже­н­ня. Усе це вимагає продуктив. спів­праці соціокультур. А. з ін. соціогуманітар. науками, особливо з соціологією. Проте взаємовід­носини соціокультур. А. та соціології в теор. плані складні. Ця складність спричинена про­блемою делімітації сфер обох дисциплін. А. Кребер намагався вирішити цю про­блему, наголошуючи на тому, що соціологія зосереджує увагу на суто соц. явищах. Якщо вона враховує про­блематику культури, то цікавиться перед­усім соц. аспектом. Соціокультурна А., роз­різняючи соц. та культур. аспекти, цікавиться ними обома, але увагу зосереджує саме на культурі. Ця позиція цілком ви­значена, бо як соціологія, так і А. с. ви­вчають людину, культуру і су­спільство в їхньому взаємозвʼязку, але кожна — з позиції своєї дослідн. пер­спективи. Треба також враховувати той факт, що процес включе­н­ня людини в соц. життя (соціалізація) є для неї й процесом включе­н­ня в культуру (інкультурація). У соціології та соціокультур. А. спільний предмет дослідже­н­ня, але вони мають і певні концептуальні від­мін­ності, що можуть бути потенц. джерелом певних теоретико-методол. суперечностей.

У післявоєн. період роз­вивається взаємодія соціокультур. А. з екологіч. психологією, культур. та соц. гео­графією, екологією людини, зʼявляється культур.-екол. під­хід в А., що викликало зародже­н­ня нового напряму А. — екологічного. Найбільшого роз­витку він набув у працях М. Бейтса, Дж. Стюарда, а також рос. дослідників — М. Левіна, С. Толстова та ін. У ті ж роки в США у рамках роз­витку методів формал. семант. аналізу виникає А. коґніфікативна, предметом якої є виявле­н­ня та зі­ставле­н­ня коґніфікат. категорій в різ. культурах. Її під­ґрунтям є уявле­н­ня про культуру як систему символів, як специф. людс. спосіб пі­зна­н­ня, організації і ментал. структурува­н­ня дійсності. На думку прибічників коґніфікат. А., у мові закладено всі коґніфікат. категорії, що лежать у основі люд. мисле­н­ня і становлять сутність культури. Вони не властиві іманентно люд. мислен­ню, а набуваються індиві­дом у процесі його залуче­н­ня до культури, засвоє­н­ня існуючих навиків і норм поведінки, притаман. даній культурі. Подальша еволюція культур. А. повʼязана з посиле­н­ням напрямку, орієнтованого на ро­зумі­н­ня інших культур і залуче­н­ням в А. методів лінгвістики, що згодом призводить до появи числен. варіантів А. символічної.

Завантажити статтю