АРНО́ЛЬД Володимир Ігорович (12. 06. 1937, Одеса — 03. 06. 2010, Париж, похов. у Москві) — математик. Син І. Арнольда, внук В. Арнольда. Доктор фізико-математичних наук (1963), професор (1965), премія ім. М. Лобачевського РАН (1992), Державна премія РФ (2007), між­народні премії ім. Г. Крафорда (1982), Гарві (1994), ім. Р. Вольфа, ім. Д. Гайнемана (обидві — 2001), Шао (2008). Академік РАН (1990). Іноземний член АН США (1983), Паризької АН (1984). Ленінська премія (1965). Закінчив Московський університет (1959). Ще студентом, у 1957, продовжив дослідже­н­ня свого вчителя А. Колмогорова, роз­вʼязав ві­дому тринадцяту про­блему Д. Гільберта. 1961–65 — асистент, доцент, 1965–86 — професор механіко-математичного факультету Московського університету. Від 1986 — головний науковий спів­робітник Математичного ін­ституту РАН (Москва); водночас від 1993 — професор Центру математичних досліджень теорії прийня­т­тя рішень (Університет Париж–Дофін, Франція). Зробив фундаментальний внесок у роз­робку теорії динамічних систем, теорії особливостей, теорії стійкості, про­блем топології, алгебричної геометрії, магнітної гідродинаміки, диференціальних рівнянь у частин­них похідних та ін. роз­ділів математики. Йому належать також праці, виконані разом з А. Колмогоровим, з про­блеми стійкості гамільтонових структур. Від 1996 — президент Московського математичного товариства; 1995–98 — віце-президент Між­народного математичного союзу.