КОМІНФО́РМ  — інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій країн Європи. Номінально К. повинен був координувати діяльність європейських комуністів, реально через нього ВКП(б)–КПРС здійснюва­ла вплив на зарубіжні компартії та за­проваджувала радянську модель соціалізму. Потреба у такій організації виникла після 1943, коли Й. Ста­лін роз­пустив Інтернаціонал Ко­­муністичний з метою засвідчити перед західними союзниками зміну пріоритетів у політиці Москви та від­мову від створе­н­ня Все­світнього Радянського Союзу. Проте між­народна ситуація знову змінилася, тому у вересні 1947 з ініціативи радянського керівництва у польському місті Шклярська Поремба від­булася нарада комуністичних партій Болгарії, Італії, Польщі, Румунії, СРСР, Угорщини, Чехословач­чини, Югославії, Франції. На момент проведе­н­ня наради ці партії, крім двох, були правлячими у своїх країнах, а за кілька місяців до неї комуністи Франції та Італії входили до урядів своїх держав і сподівалися повернутися туди після на­ступних виборів. З основною до­­повід­дю ви­ступив секретар ЦК ВКП(б) А. Жданов. У ній сформульовано тези про роз­кол світу на два табори — імперіалістичні (США та їхні союзники) і демократичні (СРСР і його союзники), про загострен­­ня класової боротьби на між­народній арені та спроби імперіалістичної агентури пі­ді­рвати зсереди­ни комуністичний рух. А. Жданов за­­зна­чав, що екс­пансіоністська зовнішня по­літика США складається з 3 основних елементів: військово-стратегічні за­­ходи, економічна екс­пансія, ідеологічна боротьба. Оцінюючи загальну ситуацію у світі та Європі, він реанімував більшовицькі ідеологеми кінця 1920-х років: про під­готовку Захо­­дом агресивної вій­ни проти СРСР, новітнього «хрестового походу» проти нього; близьку економічну кризу і на­ступний крах імперіалістичних держав; від­сутність демократії на Заході; єдиний фронт консерваторів, неофашистів та соціал-демократів; зрадницьку діяльність буржуазних інтелігентів; т. зв. жовті проф­спілки, що служать реакції (оскільки їх не очолюють комуністи) тощо. Компартіям пропонувалося пере­йти до більш жорсткої конфронтаційної по­­літики, вважати своїми головними ворогами не лише буржуазні, а й соціалістичні і соціал-демократичні партії. У ви­ступі секретаря ЦК ВКП(б) Г. Маленкова роз­повід­алося про діяльність компартії у СРСР, зокрема боротьбу з різними проявами низь­­копоклонства і плазува­н­ня перед буржуазною культурою Заходу, та містилася від­верта на­станова про потребу «чисток» у компартіях і керованих ними державах. На нараді вирішено утворити Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій країн Європи, яке у радянській пресі скорочено називали Інформбюро компартій, у західному — К. Обʼ­єд­на­н­ня видавало 19-ма мовами газети «За прочный мир, за народную демократию!». Штаб-квартира К. пере­бувала спочатку в Белґраді, однак через кілька місяців після утворе­н­ня виник гострий конфлікт між радянськими і югославськими компартіями, зумовлений намага­н­нями Й. Сталіна без­посередньо керувати політичними процесами в Югославії. У результаті компартію Югославії виключено із К., штаб-квартиру організації пере­несено до Бухареста, а уряд Й. Тіто оголошено «фа­­шистською клікою». Оскільки К. не зумів по­сприяти усунен­ню Й. Ті­­то від влади та повернен­ню італійських і французьких комуністів до урядів, Й. Сталін утратив інтерес до цієї організації. Після його смерті діяльність К., окрім ви­да­н­ня газети, фактично призупинено. 17 квітня 1956, після 20 зʼ­їзду КПРС, К. роз­пущено. Надалі ко­­ординували діяльність компартій країн світу шляхом проведе­н­ня нерегулярних нарад, газету пере­творено на журнал «Проб­лемы мира и социализма», що виходив у Празі.