АРСЕ́НИЧ Микола Васильович (Арсенич-Березовський; псевд. — Михайло, Григір, Максим, Демʼян; 27. 09. 1910, с. Нижній Березів, нині Косів. р-ну Івано-Фр. обл. — 23. 01. 1947, с. Жуків Бережан. р-ну Терноп. обл.) — військово-політичний діяч українського національно-визвольного руху в Західній Україні. Член Центр. проводу ОУН(б), чл. Гол. ради ОУН. Лицар Золотого Хреста Заслуги. Закін. юрид. факультет Львів. університету (1936). Юнаком вступив до Укр. військ. організації. Член ОУН від 1929. За антипольську діяльність неодноразово був арештований. У 1937– 38 очолював організацію політ. вʼязнів-українців у львів. вʼязниці «Бригідки». Від 1939 — у Німеч­чині, закін. спец. школу абвера в Кракові. Після створе­н­ня Служби Без­пеки (СБ) ОУН(б) на поч. 1940 стає заст. її шефа М. Лебедя. Від березня 1941 очолював референтуру СБ Центр. проводу ОУН. Під керівництвом А. створ. територ. мережа органів СБ, від­працьовуються методи контр­розвідки під­пі­л­ля ОУН за умов протиборства з рад. органами держ. без­пеки. Водночас ви­ступав прихильником тотального контролю всередині ОУН, насаджував терорист. методи внутр. без­пеки, за­охочував без­під­ставні фіз. «чистки» серед під­пільників та ре­пресії за етніч. ознакою. 1944 разом з ін. кер. ОУН вів пере­говори з нім. командува­н­ням про спів­працю в боротьбі з імпер. СРСР. 23 січня 1947 під час оперативно-бо­йової операції військ МВС СРСР бункер, де пере­ховувався А., був оточений, а сам він покінчив життя самогубством. Разом із ним загинула його дружина Г. Гунько — референт жін. організації Львів. міського проводу ОУН. 2 лютого 1997 у рідному селі А. від­крито мемор. дошку з його барельєфом.